Яскрава палітра Анастасії Пустовойтенко – художниці з Кам’янського

Роботи Анастасії Пустовойтенко вразили мене яскравістю та насиченістю фарб. Зазвичай, коли кажуть «акварельні відтінки», мають на увазі м’які, навіть тьмяні переливи кольорів… Анастасія пише інакше. Її роботи – це соковитий і тріумфуючий відбиток життя. Що б на них не зображалося – виноградне гроно або людське обличчя.

Анастасія Пустовойтенко народилася і виросла у нашому місті. До 5 класу навчалася в ліцеї № 2, потім – у гімназії № 39. Заміжня. Має доньку. Чоловік займається логістикою у Дніпрі. Він – затятий велосипедист. Родина часто вибирається на велопрогулянки.

З художницею ми зустрілися у читальній залі центральної бібліотеки на проспекті Тараса Шевченка. Тут двічі на тиждень вона проводить заняття у Школі акварелі. Але пишуть її учні не лише аквареллю. Працюють і з гуашшю, і з акрилом, роблять малюнки олівцями. Учні Анастасії різні за віком та досвідом. Головне – бажання малювати.

– Ваші роботи підкуповують яскравістю та соковитістю фарб, властивою швидше акриловим та олійним, ніж акварельним фарбам.

– Я так відчуваю. І учням завжди кажу: фарби мають бути яскравими, насиченими.

– В родині є ще творчі люди?

– Дідусь був фотографом. Мама добре малювала, але не мала можливості розвивати талант, працювала економістом. Тато – журналіст.

– А де ви вчилися?

– Коли я була у третьому класі, тато привів мене до дитячої художньої школи імені І. Першудчева, до класу Сергія Юрійовича Бабича. У нього я вчилася 6 років. Мріяла продовжити освіту у Дніпровському театрально-мистецькому коледжі. Але батьки не захотіли відпустити 15-річну доньку в інше місто. Довелося йти до нашого індустріального коледжу. Я здобула професію економіста, працювала в «Платінумбанку». Дуже старалася і досягла певних успіхів, мене поважали. Тоді я не часто діставала фарби.

– Коли нахлинуло натхнення?

– В декреті. Я провела із дочкою 5 років. Вона підростала, а я знову почала малювати. Причому аквареллю, до якої у художній школі не відчувала теплих почуттів. Адже це найскладніша техніка. Один необережний мазок – і вже нічого не виправити. Мене тоді дуже підтримав Сергій Юрійович. Змусив повірити, що все вийде, що зможу… Ми взагалі дуже співпали як вчитель та учень.

Я закохалася в акварель і, малюючи, постійно закликала чоловіка розділити моє захоплення від того, як перетікають фарби, як лягає пігмент. Чоловік сказав, що мені неодмінно треба навчати інших людей малювання.

– Як з’явилася Школа акварелі?

– Після декрету я вийшла на роботу до “Форвардбанку”. Витримала близько місяця. Подаючи керівнику відділення заяву про звільнення, сказала: «Я йду малювати!» Піти було найпростіше. Потрібно знайти можливість для творчості та викладання. Дала оголошення, що навчатиму малювання у парку. Спочатку в моєму житті з’явився спільний із партією «Бджола» проєкт зі створення портретів дітей-аутистів. Вийшло 15 портретів, які виставляли у квітні 2021 р. в адміністративній будівлі центрального міського парку. Їх потім забрали родини дітей. А я познайомилася із Тетяною Іванівною Герасютою, заступником директора бібліотеки. Вона дозволила займатися у читальному залі. Назву «Школа акварелі» теж вигадала вона. Так виникла школа. І вже є привід для гордості – моя учениця перемогла у конкурсі на право ілюструвати казку Оксани Павлової «Бути світлу!».

Цього літа ми з учнями почали виходити на пленер. Малювали у місті, у парку, на лівому березі. Усім так сподобалося, що з нетерпінням чекаємо на весну.

– Більшість ваших робіт – портрети. Чому?

– Очі. Людські очі. Вони зачаровують. Це перше, що бачу у людині. Але після наших літніх пленерів, гадаю, буде більше сюжетів із природою.

– Серед ваших робіт є сюжети на африканську та індійську тему. Це враження від подорожей чи фантазії?

– На жаль, поки що фантазії. Сподіваюся, вони втіляться у життя.

– Що надихає вас на творчість і що заважає творити?

– Надихає абсолютно все, що оточує. А заважає побут. Любов до близьких та відповідальність не дозволяють малювати «запійно». До того ж, я зараз навчаюся на магістратурі у Харківському національному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди на факультеті мистецтв. А це теж потребує часу.

– Що готуєте для родини? У вас є «коронна страва»?

– Перевагу віддаю простим у приготуванні стравам, які не вимагають багато клопоту. «Коронною» можна назвати піцу. Часто готую голубці. Доводилося чути, що ця страва трудомістка. У мене все виходить дуже швидко.

– Яку музику слухаєте? Чи є улюблений виконавець?

– Музику слухаю різну. Дуже люблю Джо Кокера.

Побажаємо Анастасії, щоб на втілення всього задуманого у неї вистачало часу, сил та здоров’я. Чекатимемо на нові виставки її незабутніх яскравих акварелей.

І на останок ще кілька робіт Анастасії.

Галина Денисова

Читайте також: У Кам’янському провели дитяче “Євробачення”. Не вірите?