Брати Крикент: родинна історія лікарів з Кам’янського

Одна річ – прочитати драматичну історію сім’ї в книзі, і зовсім інша, коли про своїх предків розповідає твій сучасник.

8 лютого у товаристві краєзнавців, що збирається у центральній бібліотеці Кам’янського, відбулася цікава зустріч із Мариною Тихомировою. Вона – онука Оскара Крикента, відомого свого часу у Дніпропетровську педіатра, який народився та виріс у нашому місті.

 

У 1890 році прадід Марини, механік Карл Рудольфович Крикент, етнічний німець, переїхав із Варшави до Кам’янського разом із дружиною, щоб працювати на новому металургійному заводі. Вони оселилися у будинку № 73 у Нижній Колонії. Карл Рудольфович займався ремонтом парових котлів, а у вільний час майстрував рибальські гачки. Дружина займалася будинком та дітьми. У Кам’янському у них народилися четверо синів: Оскар (1897), Рудольф (1898), Альфред (1902) і Едмунд (1904).

Усі сини закінчили чоловічу гімназію у Кам’янському (сьогодні це технічний ліцей ім. А. Лигуна). Оскар, Рудольф та Альфред закінчили медичний інститут в Одесі, а Едмунд – металургійний інститут у Кам’янському. На заставці – батько Карл Рудольфович (в центрі) із синами.

Родина Крикентів ще разом

Оскар
У ті роки в медицині ще не існувало такої вузької спеціалізації, як сьогодні. Лікарі були і терапевтами, і хірургами, і інфекціоністами. Старший брат, Оскар Карлович, дід нашої гості, після інституту працював у Кам’янському, Харкові, Дніпрі. Останні передвоєнні роки займався педіатрією. У 1940 р. Оскара Карловича було обрано асистентом дитячої клініки Дніпропетровського медінституту (ДМІ).

У серпні 1941 р. Оскар Крикент із дружиною, новонародженою дочкою та тещею евакуювався у м. Ставрополь. До жовтня 1941 р. працював асистентом кафедри дитячих хвороб об’єднаного Ставропольського та Дніпропетровського медінституту. Потім, як і інші особи «німецької національності», потрапив до трудармії в м. Кізел Молотовської (сьогодні Пермської) області. А родина жила у північному Казахстані. Дружина захворіла на тиф, і Оскару вдалося виклопотати дозвіл на возз’єднання із родиною. Але поки він діставався, дружина та теща померли. Оскар залишився із маленькою донькою на руках. У жовтні 1945 р. О. Крикент одружився з Адель Брейте. Вона теж була з Кам’янського. Родина жила у Петропавловську, потім у Семипалатинську. Оскар Карлович працював у дитячій лікарні та викладав.

Людина, яка відправила Оскару Крикенту до Семипалатинська телеграму про те, що в Дніпропетровському медінституті для нього є вакансія, залишилася невідомою. У жовтні 1955 року Оскар Карлович повернувся із родиною в Україну. Він написав безліч наукових праць і став кандидатом наук із сукупності робіт. Йому не довелося захистити дисертацію. Вперше завадила війна. А до другого він не дожив, помер у листопаді 1975 р. Готову роботу після його смерті дружина віддала в медінститут. Деякі з напрацювань Оскара Карловича було впроваджено у 2000 роки. Наприклад, аналіз крові по слині у хворих на ревматизм дітей.

Едмунд
Доля наймолодшого брата, Едмунда, сумна. Він став інженером-металургом, працював головним калібрувальником ДМЗ, був заарештований 14 грудня 1937 р. А 31 березня 1938 р. його розстріляли разом з Йосипом Манаєнковим, директором заводу. Едмунду було 25 років, він захоплювався фотографією, збирався одружуватися. Правду про його долю родичі дізналися лише в 1996 році.

Рудольф
Відразу після інституту Рудольф займався хірургією у лікарні Кам’янського. Потім жив та працював у Харкові. 12 жовтня 1941 р. його заарештували за доносом і засудили на 8 років. Він працював лікарем у п/с №УЕ-148 (п/с – «поштова скринька», так у СРСР називали різні секретні установи – від колоній до науково-дослідних інститутів). Після звільнення, в 1947 році, Рудольф Карлович повернувся до Дніпродзержинська. Працював у шпиталі для ветеранів, у 9-й лікарні. Потім – у Дніпропетровську. Він був блискучим хірургом та чудовим наставником, виростив багато учнів. Помер у 1963 році.

Альфред
Альфред був єдиним із братів, хто не постраждав від репресій. З 1932 р. по 1962 р. він працював головним лікарем лікарні в селі Вільні Хутори (сьогодні це Кам’янський район Дніпропетровської області). У нього після смерті батька мешкала мати. Вона померла у 1942 р.

Під час окупації Альфред відмовився виїхати до Німеччини, лікував поранених та ховав їх у інфекційному відділенні. Він пишався тим, що на початку війни закопав бюст Леніна, а коли Вільні Хутори звільнили, знову встановив його у лікарні.

Альфред Карлович лікував усі хвороби, що траплялися на околицях, оперував позаматкові вагітності та врослі нігті, був і травматологом, і терапевтом. Він помер у 1982 році. Але старожили села пам’ятають його й досі.

Такі різні долі у братів, але лікарська діяльність трьох старших розпочиналася у першій лікарні Кам’янського.

Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: про одне новорічне диво