У відомому романі Гончара надано опис міста Дніпродзержинськ/Кам’янське

Там є Прометей і заводські дими, і формула на фасаді інституту…

У четвер, 11 квітня, в юнацькому відділі Центральної бібліотеки відбулося чергове зібрання товариства краєзнавців. Цього разу засідання проходило у незвичному форматі. Розглядали не історичну подію або особу. Вивчали книгу.

Зі своїм дослідженням роману Олеся Гончара «Собор» виступив Сергій Тягнирядно – корінний кам’янчанин, який до пенсії працював тренером з академічного веслування.

Відомо, що, збираючи матеріал для книги, Олесь Гончар три тижні прожив у нашому місті. Події, що відбуваються у вигаданому селищі Зачиплянка, розгортаються навколо старовинного собору, який влада, за чутками, зібралася зносити. О. Гончар описав дерев’яний Свято-Троїцький собор у Новомосковську, що біля автовокзалу. Натомість для корінних кам’янчан дуже пізнавані побутові замальовки та назви вигаданих письменником вулиць.

Ось деякі деталі життя Дніпродзержинська/Кам’янського початку 1960-х років, які знайшов у романі Сергій Іванович. Впадає в око опис нічного неба в багряних сполохах від металургійного виробництва та димів на березі річки, іржавих «хвостів» над азотно-туковим заводом і голубів, що летять над помаранчевими хмарами коксохіму. У тексті зустрічається слово «Колонія» як назва міського району та вулиця Широка. Місто в романі називали містом молодості та сміху – серед заводських димів люди раділи сьогоднішньому дню та не сподівалися дожити до старості. У словах про «першого» та його родину, яка «мешкає на Колонії» безпомилково впізнаються епізоди біографії Леоніда Брежнєва – нашого земляка та багаторічного глави СРСР. Впізнавано описаний новий корпус інституту з незрозумілою герою формулою на фасаді. І, звісно, найзнаковіша пам’ятка: «А коли вийдеш після зміни із брами, перше, що постає перед тобою над заводським парком, – чорний Титан Праці з розірваними ланцюгами в руках…».

Чому роман було заборонено
Заборона роману «Собор» та великі неприємності для автора були пов’язані з тим, що у несимпатичному персонажі на прізвище Лобода, який здав батька до будинку для літніх людей, перший секретар Дніпропетровського обкому КПРС Ватченко впізнав себе. За відмову брати участь у цькуванні Олеся Гончара поплатився посадою головний редактор «Дзержинця» І. Івашина. Ось так позначилося життя нашого міста у романі.

Цікаве вийшло дослідження.

В публікації використано світлини з фотоальбомів про Дніпродзержинськ 1971 та 1975 років.

Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: як насправді з’явилася у нас родина аргентинців у 1957 році і чим все закінчилося