Незвичайний будинок на старовинній світлині Кам’янського. Де він зараз?

Початок минулого століття, знімки з видами нашого міста… Формально тоді це було село, фактично – завдяки відкриттю Дніпровського заводу на частині його земель виникло селище європейського рівня Верхня колонія. Його архітектура та благоустрій вражають навіть сьогодні. До речі, серед старовинних будівель, які потрапили до об’єктиву фотографів того часу, один будинок виділяється особливо. І саме про нього часто просять розповісти читачі.

Будинок № 33

Фото з колекції Народного музею історії ДМК 

Ті, хто цікавиться історією нашого міста, знають, що у Верхній колонії, де мешкало керівництво та службовці Дніпровського заводу, назв вулиць не існувало. Натомість кожен будинок мав свій порядковий номер.

За словами краєзнавця та письменника Олександра Слоневського, будівля з вишуканою архітектурою, про яку йтиметься в даній публікації, мала номер 33. Зведена вона була в десятих роках минулого століття. На жаль, історичні джерела, в яких зазначалася б точна дата побудови цього будинку, поки не знайдені. Також не відомий його архітектор. При цьому О. Слоневський висловлює припущення, що цей будинок міг бути зведений за проектом інженерів Будівельного відділення Дніпровського заводу.

Водночас достовірно відомо, що в ті далекі роки (близько 115 років тому) до цієї будівлі вже було підведено і електрику, і водовід. До речі, цими зручностями було забезпечено всі будинки Верхньої колонії. Також до наших днів дійшла інформація про першого (або про одного з перших) мешканця цього будинку, на честь якого довгий час і називали цю будівлю.

«То був четвертий Директор!»

Олександр Слоневський розповів, що будинок №33, як і всі житлові будинки Верхньої колонії, був відомчим житлом і призначався для службовців Дніпровського заводу. При цьому безпосередньо директор підприємства жив в іншому, так званому директорському будинку, який мав порядковий номер 9.

На фото: Адольф Станіславович Макомаський (джерело – книга “Дух ушедшей эпохи”, автори О. Слоневський, Л. Яценко)

Отже, першими відомими постояльцями згаданого будинку №33 були Адольф Станіславович Макомаський та його родина. Свідчення цьому знаходимо в історичному документі під назвою «Список домовладений Каменского и служащих Днепровского завода». Склав його у 1909 році місцевий пристав (тобто керівник поліції) Володимир Клунніков.

За інформацією Олександра Слоневського, про Адольфа Макомаського відомо, що народився він у Польщі. Закінчив Харківський технологічний інститут зі званням інженера-технолога та у 1894 році вступив на службу до Будівельного відділення Дніпровського заводу. О. Слоневський у своїй книзі «История в лицах, или Портретная галерея Каменского-Днепродзержинска» (написана у співавторстві з Олегом Морозом) розповідає, що з 1903 по 1908 рік О. Макомаський відбув до Польщі, де керував металургійним підприємством у м. Ченстохова. Повторно він повернувся до Кам’янського у 1908 році вже на посаді помічника директора заводу. З того часу і до 1915 року (поки його не призначили директором) він і проживав зі своєю родиною в будинку № 33. Цю будівлю відтоді в Кам’янському багато хто почав називати «будинком Макомаського».

Варто зазначити, що ця людина відіграла важливу роль в історії нашого міста тих років. І йдеться не лише про його роботу на таких важливих посадах, як помічник директора та вже безпосередньо директор заводу (з 1914 по 1918 рік). За час свого перебування у наших краях він відзначився активною громадською та благодійною діяльністю. Відомо, що він підтримував місцеві римсько-католицьке, православне та лютеранське благодійні товариства. Макомаський також входив до складу керівництва Кам’янського товариства “Просвещение” при Дніпровському заводі, при якому з 1907 року функціонувала приватна чоловіча гімназія Кам’янського (зараз у цій будівлі розташовано технічний ліцей).

До речі, Адольф Станіславович також був любителем спорту. Він захоплювався модним тоді (у тому числі у нашій місцевості) веслувальним спортом і навіть виступав суддею на змаганнях, що проводились у Кам’янському.

Революція 1917 року багато що змінила у житті країни, міста та Дніпровського заводу. Відомо, що Адольфа Макомаський у ті неспокійні роки повернувся до Польщі, де й помер.

«То был четвёртый Директор!» – так повідомляв про смерть А. Макомаського Богуміл Ципль (інший відомий містянин тих років) у листі з Чехії від 15 травня 1923 року, шанобливо називаючи покійного Директором з великої літери…

«Будинок Манаєнкова»

На фото: Йосип та Марія Манаєнкови (джерело – книга “Дух ушедшей эпохи”, автори О. Слоневський, Л. Яценко) фото із коллекції Народного музею історії ДМК)

У розмові з істориком журналіст дізнався, що після встановлення радянської влади будинок № 33 продовжив служити відомчим житлом для керівництва заводу. Олександру Слоневському достеменно відомо, що у певний період у ньому жив Йосип Манаєнков, один із найвідоміших директорів довоєнної радянської доби, а також головний інженер заводу Всеволод Жданов. Вони очолювали завод до 1937 року, поки не стали жертвами політичних репресій. У 1938 року за сфабрикованим обвинуваченням їх розстріляли. Тим не менш, ще довгий час будинок № 33 був відомий, як «будинок Манаєнкова» (назву «будинок Макомаського» на той час почали забувати). До речі, інформація про те, що Йосип Петрович жив саме в цьому будинку, у Олександра Слоневського, як то кажуть, із перших рук. Виявляється, його прабабуся Євгенія Бухман була у дружніх стосунках із тещею Манаєнкова, мадам Журавльовою.

Що було далі

На фото: “Будинок Макомаського/Манаєнкова” в наш час (вулиця Ігнатія Ясюковича (колишня Губи), буд. 7).

Розповідаючи про минуле «Дому Макомаського» (пізніше Манаєнкова) не можна не згадати дослідження іншого міського краєзнавця – Дмитра Кубанова (ось посилання). Він зміг простежити історію цієї пам’ятки від будівництва до наших часів. Інформацію про початковий період (з десятих років минулого століття) він, як зрозумів журналіст, дізнався зі згаданих досліджень Олександра Слоневського.

До речі, Дмитро Кубанов вважає, що у цьому будинку у довоєнний радянський період жили й інші відомі керівники заводу: Іван Бардін – знаменитий науковець-металург, майбутній віце-президент Академії наук СРСР; Авраамій Завенягін – один із керівників радянського «атомного проекту».

На фото: “Будинок Макомаського/Манаєнкова” в наш час (вулиця Ігнатія Ясюковича (колишня Губи), буд. 7)

За інформацією дослідника, після Другої світової війни тут був Будинок техніки, де проводилися наради, конференції, читали лекції. Зокрема, тут виступали такі знамениті вчені-металурги, як Ігор Павлов, Зот Некрасов, Олександр Чекмарьов.

Пізніше тут розташовувався відділ науково-технічної інформації та їдальня для інженерно-технічних працівників. Також до 2008 року тут була редакція заводської газети «Прапор Дзержинки». До речі, на початку 70-х до будівлі додали прибудову, в яку “вселили” один із відділів заводу.

На фото: старовинна будівля і та сама незрозуміла прибудова…

Зараз у «Домі Макомаського» розміщуються служби «Камет-сталі», тож старовинна будівля, як і раніше, продовжує служити заводу. З урахуванням згаданої прибудови 70-х, будинок кардинально втратив свій історичний шарм, проте, як і раніше, є однією з родзинок архітектурної спадщини.

Ігор Кузьминський

 

Також читайте: Дніпродзержинськ 1960-х: кіоск «Струмочок», де торгували морозивом, газировкою і навіть газованим вином