Танцмайданчик у Центральному парку Дніпродзержинська/Кам’янського: згадати все

Вальс, танго і не лише.

Днями в групі «ДНЕПРОДЫМ» (тут і тут) було опубліковано фотографії, зроблені у різні роки на танцмайданчику Центрального парку (наскільки знаємо, частина з них – з архіву Віктора Куленка). Світлини викликали живе обговорення у групі, сколихнули пам’ять про юність, коли всі проблеми не варті уваги, а попереду лише «прекрасное далеко». Давайте згадаємо і ми.

Танці в парку проводилися, мабуть, завжди, з самого його створення. І танцмайданчик здавна був між адміністративною будівлею та колесом огляду. Такий вигляд, як на цих знімках, він отримав в ході реконструкції парку на початку 1970-х років. Огороджувальну стіну ззовні оздобили гранітом, усередині по колу встановили дерев’яну лаву, зробили нову естраду.

Тут не лише танцювали, а й заводили знайомства, зустрічали старих друзів, придивлялися до нових рухів, фасонів одягу та зачісок, підспівували улюбленим шлягерам.

Сезон відкривався у травні, з настанням по-справжньому теплої погоди. Танці проводилися по середах, суботах та неділях. Вхід – за квитками, які продавалися в касах парку, там, де й квитки на атракціони. Ванда Анжевська згадала, як у 1990-ті роки, якщо з танцмайданчика виходили, то на долоні ставили позначки, щоб вдруге за вхід не платити.

Зазвичай починали о 20:00 та закінчували о 22:00. Під живу музику – вокально-інструментальний ансамбль «Молодість» або духовий оркестр. Найпопулярніші мелодії завжди були наприкінці.

Альвіна Рогачова-Михайловська та Олександр Мороховський згадали ВІА «Радість», що грав тут з кінця 1970-х, та його соліста Юрія Пахоменка. А Ірина Сільченко – ВІА «Дзеркало» та «Квітень» у 1980-ті роки.

Ближче до 1990-х танцмайданчик отримав серед молоді малосимпатичне прізвисько «клітка», за ґратчасту огорожу по верху кам’яної стіни. А ще – погану славу. Сюди не варто було приходити поодинці чи парою, лише великою компанією. Ось і Яна Ульянова розповіла в коментарі про регулярні бійки стіна на стіну: «Дніпробуд проти Романкового, Бамовські ще проти когось». У «клітці» грубо чіплялися до дівчат. Дрібні хулігани, які уявляли себе великими «авторитетами», могли потім серед білого дня до школи зайти, щоб продовжити спілкування. Отже ті, хто не прагнув таких пригод, до «клітки» не ходили.

Але старі фотографії пам’ятають, як тут танцювали вальс, танго та фокстрот…

Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: ресторан «Україна», як усе починалося