Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: весілля, салон «Щастя» та ін.

Днями у групі «ДНЕПРОДЫМ» у фейсбуку виклали серію весільних фотографій другої половини минулого століття. Ми наведемо тут деякі з них, зроблені у Палаці щастя.

Знімки викликали багато відгуків та коментарів. Відгукнулися не лише ті, хто одружувався, а й ті, хто їх реєстрував. Наприклад:

Лариса Домаскіна:
“Дякую за приємні спогади. Ми колишній склад працівників, цього прекрасного закладу, до сих пір підтримаємо відносини, незалежно від того, як давно це було. Мої палкі привітання усім тим, хто хоча б трішечки був причасний до нашої спільної праці”.

Де реєстрували шлюби
У нашому місті шлюб можна було зареєструвати в районному РАГСі або у Палаці щастя на проспекті Пеліна (сьогодні – Гімназичний). А мешканців Заводського району реєстрували лише у Палаці щастя. Саме тут було зроблено багато фотографій з добірки у групі. Палац проіснував з 1969 по 2023 роки. Зараз там розташовується зовсім інша організація.

У 1980-х на проспекті Василя Стуса, 2-А, було відкрито новий відділ РАГС Дніпровського району. Тут також почали проводити урочисті церемонії. Сьогодні установа називається Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам’янське Кам’янського району Дніпропетровської області. Після закриття у 2023 році Палацу щастя урочистий розпис проводять тут та у відділі Південного (колишнього Баглійського) району за адресою: вулиця Ялтинська, 2-А.

Деякі весільні традиції тих років
Запрошення на весілля – окремий вид мистецтва
Такі запрошення, як на заставці, замовляли у фотоательє приблизно у 1960-ті роки. Це запрошення, опубліковане у групі «ДНЕПРОДЫМ», – не з найдорожчих. Вся картинка надрукована на звичайному глянцевому фотопапері. Кулькова ручка погано на ньому писала, а чорнило не трималося взагалі.

Були і більш розкішні запрошення. Співробітник фотоательє акуратно вклеював із зворотного боку в отвори на картці маленькі овальні знімки наречених. На лицьовій стороні було тиснення та «золотий» напис «Запрошення на весілля». Ззаду приклеювався ще один шар щільного паперу, який ховав зворотній бік. На ньому вже писали від руки текст запрошення. Такі картки виглядали дуже солідно.

Пізніше радянська поліграфічна промисловість почала випускати кольорові листівки-запрошення. І ця стаття заробітків фотоательє пішла у минуле.

У моїй колекції листівок зберіглося кілька запрошень на весілля. Наприкінці минулого століття люди писали на них від руки, запечатували в конверти та відправляли поштою. Або наречені їздили з візитами до рідних та друзів, щоб вручити листівки особисто. У вас залишилися такі?

Розклад святкового дня
Як не згадати: після урочистого одруження обов’язково їхали до якогось пам’ятника, щоб покласти квіти.

Потім – у фотоательє. Робити парадну фотографію окремо молодят, а потім – з батьками та гостями. І лише після цього – у кафе чи ресторан, святкувати. Все це в автомобілях, прикрашених стрічками, мішурою, з величезними кільцями на даху і лялькою в наряді нареченої на капоті.

Щасливі покупки
У Радянському Союзі окрім весільної урочистості молодятам належало ще одне «свято» – відвідування весільного салону. Там продавали за державними цінами гостродефіцитні товари, яких не було в постійному доступі на прилавках: модне взуття, одяг, побутову техніку, посуд, навіть золоті обручки та французькі парфуми. І, звичайно, саме там купували костюм для нареченого та сукню з фатою для нареченої.

Довгий час у Дніпродзержинську був лише один такий салон. Він називався «Щастя» і перебував у будинку № 91 на проспекті Свободи (тоді Леніна), поряд із кінотеатром «Аврора». У першій залі магазину, відкритій для всіх, продавали малоцікаві промтовари. А до другої зали пускали лише на запрошення, які видавали у РАГСах при подачі заяви на шлюб.

Туди могли увійти лише наречений, наречена та по двоє родичів з кожного боку. Придбати можна було лише одне найменування товару. Береш туфлі – чоботи тобі вже не продадуть. Купуєш сукню – спідницю залиш на вішалці! Подобаються дві вази, а купити можеш лише одну…

Так виглядали запрошення до салону «Щастя» у 1969-му році

Щоб отоваритися у «Щасті», люди іноді спеціально подавали заяви до РАГСу, а напередодні весілля – забирали. Іноді навіть на фіктивні шлюби йшли. Запрошення у весільний салон давали право на відвідування омріяного магазину до одруження та після.

Другий весільний салон
У другій половині 1980-х у місті з’явився ще один весільний салон. Його відкрили за адресою: вулиця Димитрова, 2-А (сьогодні – Михайла Грушевського). Це була невелика одноповерхова будівля, прибудована до торця житлової дев’ятиповерхівки.

Працював цей салон за тим самим принципом, що і «Щастя». Покупки можна було робити у будь-якому з цих магазинів, вони реєструвалися у спеціальному журналі та на проштампованій листівці, яку залишали молодятам на згадку.

Асортимент товарів у магазинах не завжди був однаковим. Якось так склалося, що у «Щасті» стали торгувати більше товарами для весільної урочистості, а в салоні на вул. Димитрова – для подружнього життя. Принаймні, так було 1990 року, коли там побувала я.

Після 1990 року весільні салони радянського зразка проіснували не довго. Не стало дефіциту, не стало їх. Сучасні весільні салони – це сукні для нареченої та її подружок на продаж чи в оренду. Каструль та чайних сервізів там навіть не питайте.

Сьогодні колишня крамниця «Щастя» виглядає так. Просторе приміщення поділили навпіл. Раніше в центрі були одні двері. Багато чого змінилося, крім, мабуть, ґрат на вікні тієї самої жаданої задньої кімнати з дефіцитами.

У приміщення другого весільного салону доля, мабуть, не задалася. Салон був ліворуч. Вивіски бару і кафе потьмяніли. Не схоже, щоб тут вирувало життя.

Зараз зовсім інші часи, багато в чому інші звичаї. Запрошення на весілля можна надіслати в месенджері, а шлюб укласти через інтернет, через додаток «Дія».

Галина Денисова

Читайте також: Відкритий басейн у Дніпродзержинську. Де це місце зараз