Ученый из Каменского изложил свои аргументы о дате основания города Днепра

Скоро 250-летие нашего областного центра. Но за год до празднования этой даты возникли дискуссии.

Напомним, что с августа 2025 года в Днепре действует рабочая группа, цель которой – определить объективную историческую дату возникновения города. В нее вошли ведущие историки, ученые и исследователи прошлого Приднепровья. Инициатива реализуется в соответствии с распоряжением городского головы Бориса Филатова (подробнее – здесь).

Несколько слов о нашем земляке

Евгений Луняк родился в Днепродзержинске/Каменском. Окончил Днепропетровский национальный университет по специальности “История”. Долгое время преподавал этот предмет для школьников Днепра. Впоследствии переехал в город Нежин. Занимался научной работой, защитил докторскую диссертацию. Работал в Нежинском государственном университете. Отметим, что связь с Каменским Евгений никогда не прерывал и считает себя каменчанином. Сейчас он находится в рядах ВСУ и защищает независимость Украины. Однако, как видим, при случае не забывает и об исторических исследованиях…

Євген Луняк,
доктор історичних наук,
капітан ЗСУ

До питання про початки міста Дніпра

Останнім часом у пресі знову розгорнулося дискусія щодо історичних витоків сучасного міста Дніпра. Тим більше, що за рік, у 2026 році, матимемо 250-річний ювілей Дніпра, якщо братимемо за підставу 1776 рік, як рік заснування міста.

Очевидно, що ні імперська дата – 1776 рік, ні також імперська – 1787 рік не відповідають початкам одного з найбільших міст теперішньої України. Тож питання про визначення часу зародження міста є не тільки назрілим, але й перезрілим. Певної популярності в наші дні набуває підхід, що історичні витоки міста слід виводити від Самарі (Старої Самарі), старовинної фортеці на лівому березі Дніпра, на місці якої згодом уряд Катерини ІІ намагався заснувати так званий Катеринослав-Кільченський, або Катеринослав І, Катеринослав-Самарський, Катеринослав-Лівобережний.

Цей підхід не позбавлений логіки, адже, якщо враховувати, що Дніпру передував Дніпропетровськ, який до 1926 р. мав назву Катеринослав, а вперше ця назва згадується під 1776 р. й стосується так званого Катеринослава-Кільченського, який виник на місці колишньої Самарі, то цілком природно було б і початки Дніпра виводити від зародження цієї фортеці. Втім, кілька думок посилюють сумнів у логічності згаданої версії.

Кілька аргументів заперечують цей, здавалося б, послідовний умовивід.

Проблема перша – рік

Прибічники такої версії, по суті, модернізують радянсько-імперський підхід до питання про заснування міста, який визначав його початком 1776-й рік (привіт Брежнєву і Щербицькому!), коли указом Катерини ІІ згадувалося утворення Катеринослава в районі притоки Самари Кільчені, після чого тут почали проводитися будівельні роботи зі створення нового міста. Однак, за іронією історії, навіть у часи самої Катерини ІІ і навіть у її оточенні той Катеринослав, який почав розбудовуватися з 1787 року на правому березі Дніпра, не виводився від того Катеринослава, який мав постати після 1776 року на Кільчені. Його початки з кінця ХVІІІ ст. бачили в 1787 році, коли сама цариця й австрійський імператор Йосиф ІІ урочисто заклали перші камені в будівництво нового міста. І таке бачення зберігалося впродовж подальшого імперського періоду (100-річчя Катеринослава було відзначене в 1887 році), а потім продовжувалося практично всю радянську добу.

Досить відомим є той факт, що ідея про заснування Катеринослава-Дніпропетровська в 1776 році виринула десь у першій половині 1970-х років у розпал так званого брежнєвського застою, коли Радянський Союз охопила своєрідна манія на великі та маленькі ювілеї: 1967 – 50-річчя «великого жовтня», 1970 – 100-річчя з дня народження Леніна, 1972 – 50-річчя утворення СРСР, 1975 – 30-річчя «великої перемоги», 1982 – 1500-річчя Києва тощо. На відзначення ювілейних торжеств часто щедро виділялися немаленькі кошти з загальносоюзного та республіканського бюджетів, приїздили високі гості з Москви (нерідко із залученням тодішньої першої особи в СРСР – Брежнєва), що було досить привабливою перспективою для місцевих партійних еліт, зацікавлених у відзначенні подібних ювілеїв. Саме тоді й зародилася ідея відзначити 200-річчя Дніпропетровська не в 1987 році, адже партійні функціонери справедливо припускали, що до цього року старий і немічний Брежнєв вже може й не дотягнути, а в 1976-му, на який, до речі, припадало 70-річчя самого бровастого генсека та 50-річчя перейменування Катеринослава на Дніпропетровськ. Це місто було близьким та досить рідним і для тодішнього радянського керманича Брежнєва, і для очільника радянської України Щербицького, адже вони обидва були уродженцями цього регіону, а з Дніпропетровськом був пов’язаний значний період їхнього життя та партійної кар’єри. В рідному для Брежнєва Дніпродзержинську-Кам’янському тоді ж за його безпосереднього участі було урочисто відкрито бюст, прикрашений багатьма орденами й медалями. Тож перенесення відліку Катеринослава-Дніпропетровська з 1787-го на 1776-й рік було викликане не так історичними міркуваннями, скільки політичною доцільністю та намаганням партійного керівництва радянської України на чолі з Щербицьким зайвий раз прогнутися перед своїм кремлівським босом.

Проблема друга – місце

Катеринослав І будувався на лівобережжі Дніпра при впадінні Кільчені в Самару. І являв собою невдалий проєкт імперської влади, який не вдалося реалізувати. Надалі цю назву було перенесено до іншої місцевості. Загальновідомим є той факт, що Катеринослав, а згодом Дніпропетровськ до середини ХХ ст. розташовувався і розвивався виключно на правому березі Дніпра. Перехід міста на лівий берег був пов’язаний з розростанням і розширенням міста, а також будівництвом тут міцних і надійних мостів через головну річку України. Розбудова мегаполіса та включення в його ареал все нових і нових населених пунктів дозволила сучасному Дніпру розростися аж до територій, де колись і мав постати Катеринослав-Кільченський, втім ядро, з якого виростало саме місто, знаходиться на правобережжі й залишається досить віддаленим від його лівобережних околиць.

Той Катеринослав, який в 1787 році урочисто засновувала руйнівниця автономії України та ліквідаторка Запорозької Січі Катерина ІІ, котру простий народ називав «сучою дочкою», не виник на порожньому місці, а виростав там, де вже існувало жваве торговельно-економічне життя. Локацію ядра початкового Катеринослава можна приблизно визначити між так званим Новим Кодаком, який у ХVІІІ ст. був центром Кодацької паланки, та Старим Кодаком, заснованим відомим французьким інженером Бопланом в 1635 р. як польський форпост у регіоні. Втім, подорож Боплана по Дніпру в тому році, детально занотована ним в своєму «Описі України», вже показала активне життя в цьому краю та наявність тут значних поселень: Романів (Romanow), нинішнє Романкове, район Кам’янського, «великий пагорб, де козаки зустрічаються, збираючи військо і проводячи раду. Це місце було б дуже гарним і зручним для спорудження міста», трохи нижче за течією острів з такою ж назвою (очевидно, сучасний Кривець), де «збирається багато рибалок, які прибувають з Києва та інших місць», Таранський Ріг (Tarensky Rog), нинішнє Таромське, «одне із найкращих для проживання місць, які я коли-небудь бачив. Воно ж і найбільш вигідне для спорудження замку», а також чотири острови, що нині перебувають в межах Дніпра – Монастирський острів (l’ile du Monastere), Кінський острів (Konesky Ostro), Князів острів (Кniazow Ostro) і Козацький острів (Kozacky Ostro). Боплан дав детальну характеристику кожному з островів. Так, він відзначив, що назва Монастирського острова походить від монастиря, який існував тут у давні часи і від якого не залишилося й сліду. Серед насельців Монастирського острова Боплан згадує лише вужів і гадюк. Подібно як і щодо Князів острова та Козацького острова. Від цих островів за розмірами та за фактурою дуже відрізнявся Кінський острів, розташований навпроти гирла Самари (Samar). Він більше відомий як Становий острів і нині знаходиться в межах районів міста Дніпра Мандриківка та Лоцкам’янка. Острів був досить великий – близько 3 км вздовж та 1 км впоперек, а також густо вкритий лісами та болотами. Саме щодо цього острова Боплан зазначає присутність великої кількості рибалок, котрі рибалили як в Дніпрі, так і в Самарі, а потім зберігали улов, висушуючи рибу чи засипаючи її попелом. І саме цих людей можна без перебільшення зарахувати до найдавнішого населення місцевості, де незабаром виник сучасний Дніпро. Ця місцевість, крім риби, була багатою на мед, віск, дичину та будівельний ліс, що й приваблювало сюди охочих людей. Саме звідси за рекомендацією Боплана й брався будівельний ліс для спорудження Кодацької фортеці (Kudac) в липні 1635 р.

Таким чином, на час подорожі Боплана у місцевості, на якій незабаром виникли Старий і Новий Кодаки вже існували постійні поселення козаків і рибалок. Новий Кодак згодом виділився серед інших поселень Надпорожжя, перетворишись на головне місто Кодацької паланки. Саме ці функції наприкінці ХVІІІ ст. уже в імперському управлінні від нього перейняв Катеринослав. Початки теперішнього Дніпра можна виводити від тих поселень, які відомі з 1635 р. Це поселення на Кінському острові, Старий Кодак і трохи згодом – Новий Кодак. Саме останній фактично й дав поштовх для виникнення в цьому місці адміністративного центру нового імперського регіону наприкінці ХVІІІ ст. – Катеринослава, який потім трансформувався у нинішнє місто Дніпро. Ймовірно, спочатку царський уряд планував заснувати головний центр провінції, утвореної на землях Вольностей Війська Запорозького, на певному віддалені від Нового Кодака. Цим невдалим проєктом і став Катеринослав на Кільчені. Але за короткий час помилковість цього рішення стала очевидною, тому Катеринослав було вирішено перенести поближче до Нового Кодака, внаслідок чого нове імперське місто змогло згодом перебрати від нього відповідні адміністративні функції.

 

Ретрофото на заставке – железнодорожный вокзал областного центра времен Екатеринослава, построенный в 1884 году.

Подготовил к публикации Игорь Кузьминский

Также читайте: История Каменского/Днепродзержинска: знакомое место почти 100 лет назад