Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: зимова класика

Невідоме про відому фотографію.

Цей знімок часто можна побачити в Інтернеті, в добірках ретро-фотографій нашого міста. Зимовий день на Жовтневій площі (пізніше Визволителів, зараз – Ангелів Перемоги). У кадр потрапив будинок №91 на проспекті Свободи (тоді Леніна). Говорячи про нього, багато хто згадає взуттєвий магазин «Спутник» і весільний салон «Щастя», які тривалий час працювали тут. Фотографія явно зроблена з висоти. Але ж дронів тоді не було. Хто і як зробив знімок? Ми вирішили дізнатися.

“Одним із завдань було зробити фотографії зимового міста…”

Отже, знайомтеся, автор цього знімку – фотограф, журналіст та педагог Яків Куценко:

За його словами, фотографію було зроблено у 1983-1985 роках. Він тоді писав дипломну роботу в індустріальному інституті та співпрацював із Держкіно.

Співпраця ця почалася, коли до нашого міста приїхали столичні спеціалісти для оформлення експозиції у новій, тільки зведеній будівлі музею історії Дніпродзержинська. Незабаром вони зрозуміли, що без місцевого фотографа не обійтися. Переглянули роботи кількох майстрів та обрали Якова Олексійовича. На замовлення столичної групи він робив багато кольорових та чорно-білих фотографій, і навіть дивовижні на той час кольорові слайди. Знімав у місті та на Дніпропетровщині.

Одним із завдань було зробити фотографії зимового міста. Це було непросто. З 1970-х років зими у нас були «сирітські». Снігу випадало мало, танув він швидко. А головне, відразу ставав чорним від пилу і кіптяви, що летіла із заводських труб. Вже якщо видавався прекрасний зимовий день, часу гаяти було не можна.

Секрет вдалого ракурсу

Яків Олексійович поділився своїм секретом. Виявляється, він мав серйозну перевагу перед іншими міськими фотографами. Його тесть, Микола Степанович Кисіль, у ті роки очолював житлове управління Придніпровського хімзаводу (ПХЗ) і міг будь-якої миті надати зятю для зйомок автовишку. Причому, без будь-якої попередньої паперової тяганини. Такий фінт був недоступний навіть столичній команді, яка оформляла музей. Вони мали заздалегідь подавати заявку. Поки її розглядали, поки виділяли бензин, то погода встигала зіпсуватися і знятий матеріал уже нікуди не годився.

А у Якова Олексійовича практично завжди була можливість зняти звичний куточок міста з цікавого ракурсу, варто було лише зателефонувати до тестя. Причому, жодних незручностей, пов’язаних із острахом висоти фотограф не відчував. Не тільки піднімався на вишці до самих ламп вуличного освітлення, ще й лазив естакадами та іншими спорудами на металургійному комбінаті, ловлячи момент, щоб сфотографувати блакитне небо над виробництвом, не затягнуте димами. У ті роки редагування фотографій у Фотошопі було ще науковою фантастикою.

Декілька фото тієї пори із архіву Якова Олексійовича 

На фото: Лівий берег…

На фото: разом з колегою Миколою Анашкиним у доменому цеху на рудному крані

P.S. Звісно, міські старожили пам’ятають: зимова казка з фотографії на заставці надвечір би підсмикнулася сірим нальотом, а до ранку могла текти брудними струмками вниз проспектом. Але знімок вже понад 40 років зберігає мить краси того дня.

Галина Денисова, Ігор Кузьминський