Цей день в історії міста: 30 квітня 1965 року відкрили кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка

Літопис відомої будівлі.

Його звели на розі вулиці Сачка (Любомирівській) та проспекту Леніна (Свободи) і багато років це була візитівка центру міста. Раніше тут розташовувалася стара міжміська автостанція. На фотографії початку 1960-х років зображене саме це місце. Кінотеатр побудують там, де стоять автівки. 

Фотографію опублікував краєзнавець Віктор Куленко

На першому сеансі демонстрували комедію Ельдара Рязанова «Дайте книгу скарг». А першими глядачами були ті, хто будував цей кінотеатр. Про це писала газета «Дзержинець», що вийшла 1 травня 1965 року. Ілюструвала замітку фотографія І. Василенка. Мабуть, найперша фотографія кінотеатру.

Подивіться, якою елегантною була ця будівля. Ось, на листівці 1969 року. Автори знімку К. Шамшина та Р. Якименко.

На жаль, подальші реконструкції, розширивши внутрішню площу, не додали йому краси. Такий собі сарай із прибудовою вийшов…

Пригадаймо, яким був кінотеатр та його сеанси
У новому кінотеатрі почали проводити прем’єрні покази, які завжди супроводжувалися ажіотажем та чергами біля кас. За кілька тижнів ці ж фільми можна було спокійно подивитися у «Прометеї» (кінотеатр ПК металургів), у «Славі» чи «Аврорі». У кожному кінотеатрі був свій художник, який писав та малював афіші на ґрунтованому полотні. На афішах біля «Шевченка» майже завжди були яскраві малюнки, які зображали головних героїв картини. Якось ми всім класом втекли з уроків, щоб подивитися новий американський пригодницький фільм.

Каса кінотеатру ім. Шевченка розташовувалась з боку вулиці Сачка (Любомирівської). Два касири працювали в поті чола. Щоб на щасливців, які дочекалися черги до заповітного віконця, не лив дощ, тут було встановлено широкий металевий навіс. Його демонтували ще у 1990-ті роки, коли кінотеатри виходили з моди, а пункти прийому металу відкривалися.

Оздоблені полірованим каменем стіни у фоє кінотеатру прикрашали кольорові фотографії зірок радянського кіно. У правому кутку була стійка кафетерія. Там продавали різні напої, коржики та тістечка. Перед початком сеансу у фоє грала музика. Нарешті великі поліровані двері в кінозал відчинялися, і глядачі поспішали зайняти місця згідно з купленими квитками. Світло гасло, але перед фільмом слід пережити обов’язковий кіножурнал. Іноді це були кумедні сюжети сатиричного «Фітіля» або пізнавальні «Хочу все знати». Але частіше – досить нудні документальні фільми. Журнал тривав 10-15 хвилин. Фільм – зазвичай від години до півтори, максимум дві години. Мабуть, найдовшим фільмом, який я дивилася в кінотеатрі Шевченка, була в 1991 році екранізація роману Маргарет Мітчел «Віднесені вітром» (222 хвилини).

Кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка у 1980-ті роки (це фото та на заставці – з архіву Я. Куценка)

Фільми тут демонстрували до перших років ХХІ ст. Тоді ще нове обладнання встановили для кращої передачі звуку та зображення.

Де проводили час перед кіносеансом
Усередині кінотеатру морозивом принципово не торгували. Раптом хтось упустить, наляпає – прибирай потім! Кафе-морозиво було поряд. Воно називалося «Вітерець» і спочатку було зварною спорудою з металевих куточків і листів, його скляні вікна не відчинялися. Тут продавали соки-води і морозиво на вагу у металевих вазочках. Із сиропом було трохи дорожче. 

А між кінотеатром та житловим будинком №4 по вулиці Шепетова (зараз – Кобзарська) багато років був тир – знятий із коліс старий автобус. За невелику плату там могли перевірити власну влучність ті, хто захоплений подіями на екрані кричав герою фільму: «Мазило!!!» До речі, такий самий тир стояв поряд із ДК металургів.

Нове життя кінотеатру
Після того, як демонстрація фільмів у великих залах стала в нашому місті остаточно нерентабельною, кінотеатр ім. Шевченка намагалися використовувати як концертний майданчик і місце для різноманітних зборів. Без величезного успіху. Пробували проводити виставки, торгували вживаним одягом. Виглядав кінотеатр, прямо скажемо, невесело.

Минулого року життя тут змінилося радикально. Після суттєвої реконструкції будівлі відкрили супермаркет «Маркетопт». У колишньому кінотеатрі знову стало багатолюдно. Ось кілька фотографій, зроблених у день відкриття.

Змінюється життя, змінюються будівлі та образ міста. Важливо, щоб залишалася пам’ять. Для цього й існують фотографії, сімейні архіви та наші розповіді про минуле.

Були використані матеріали сайту Центральної бібліотеки Кам’янського

Галина Денисова

Читайте також: Цікаві факти про наше місто: 25 квітня 1920 року у Кам’янському розпочалася історія Дніпровського технічного університету