Валентин Старков: «Справжній тележурналіст має бути освіченою, приємною і доброю людиною»

Середа, 16/11/2022 - 10:15 159

Телебачення вже чотири десятки років слугує одним із розповсюджених джерел інформування та пізнання багатьох сторін нашого життя. З розвитком Інтернету з’явилося чимало альтернативних можливостей отримати, як нам здається, відносно достовірну інформацію. Різноманіття інформаційних платформ, вебсторінок, сайтів, каналів… «Звідки з’явилася ця маячня щодо телебачення?» – зітхне обурений читач. Багато хто в сучасному світі взагалі не звертає уваги на телік, в когось його взагалі немає, дехто телебаченню не довіряє, оскільки розуміє пропагандистську основу його діяльності. 

Валентин Старков закінчив факультет систем засобів масової комунікації Дніпровського національного університету, говорячи звичайною мовою – факультет журналістики. Професійний вибір багато в чому визначають захоплення і вподобання нашого дитинства. Валентин зі шкільної лави зачарувався телебаченням. Відверто кажучи, в професію журналіста хлопець прийшов заради нехай і невеличкої, але перспективи попрацювати на телебаченні, в омріяному з дитинства світі мікрофонів і телекамер. За плечима Валентина робота в газетних виданнях та на інформаційних порталах; авторська програма на 41 телеканалі Дніпродзержинська, яка виходила три роки; участь в проєкті телевізійного каналу Дніпра впродовж двох років; тележурналістом новин. Нині чоловік працює в пресслужбі одного з промислових підприємств, але все одно із захопленням спостерігає за проєктами і новинками, які вирують на телеекрані. Напередодні Дня працівників телебачення і радіомовлення ми зустрілися із Валентином та попросили розповісти про свій досвід роботи на телебаченні, поділитися особливостями цієї необхідної, цікавої, часом обраної, нелегкої, але такої приваблюючої професії.

– Валентине, для багатьох захоплення телебаченням, яке родом з дитинства, вважається не зовсім зрозумілим і достатньо несподіваним. Зовсім інша справа, коли хлопець займається спортом, цікавиться технікою. Розкажіть, чому саме телебачення?

– Гадаю, що  це через  особливість мого характеру. Я був замкненим хлопчиком, тому мені набагато цікавіше було дивитися телевізор, ніж проводити час на вулиці. Все моє дитинство і юність пройшли біля телевізора. Багато цікавого і несподіваного довелося мені дізнатися, дивлячись телепрограми, скількох цікавих людей побачити. Звісно, ніякий телевізор не в змозі замінити живе спілкування, тим не менше, особисто для мене телевізор став таким собі віртуально-заочним «вчителем і другом». 

– Ви говорите достатньо дивні речі. В усі часи батьки намагалися обмежити проведення вільного часу своїх дітей біля телевізора, оскільки вважали це шкідливим для їхнього розвитку. У вашій сім’ї все було навпаки? 

– Справа в тому, що по телевізору я дивився науково-популярні програми, художні фільми, класику радянського кіно, перші розважальні шоу початку та середини 90-х. Років в 10 мені не було байдуже, як зроблена та чи інша програма або фільм, тобто, говорячи мовою професіоналів, мене цікавила режисура та інструменти створення інформаційного контенту. Ви не повірите, але американські бойовики, трилери та порно так і залишилися поза моєю увагою. З мультфільмів запам’яталися «Том і Джері», «Качині історії». Батьки не були проти моїх телесеансів. Під час перегляду програми про одну з країн світу дідусь, спостерігаючи за мною, дуже здивувався: «Ти повністю перемістився на телеекран, таку уважність та зосередженість я ще не зустрічав».

– Всім відомо, що всі події на телеекрані завжди відрізняються від справжнього життя. Захоплення телебаченням заважало вам у спілкуванні з однолітками, навчанні, відсторонило від не завжди приємних реалій життя?

– В школі я не міг цим ділитися із однокласниками. Школярі, діти, підлітки – найбільш жорстокі, особливо коли ти відрізняєшся від них своєю поведінкою, захопленнями. Початок дев’яностих та й завжди… В навчанні зацікавленість телебаченням не заважала, скоріше навпаки – допомагала. Читання книг і підручників з історії та географії доповнювалися переглядом цікавих програм. Мова і дикція – взагалі окрема історія. З дитинства, подекуди ідеалістично, я розумів, що тележурналісти, в особливості диктори, володіють бездоганною українською і російською мовами, а ще «поціловані Богом у горло», оскільки мають привабливий тембр голосу та бездоганну дикцію. Багато разів я заслуховувався прямими ефірами та телерепортажами, повністю поринаючи в чарівний світ телемистецтва.

– Ви вирішили обрати своєю професією журналістику. А ви як прийшли до своєї мрії працювати на телебаченні?

– Робота на телебаченні виявлялася для мене суцільною фантастикою. Можливо, це порівняння дуже перебільшене, але особисто для мене професія тележурналіста була чимось недосяжним, на кшталт мрії стати космонавтом, бо з дитинства я відчував величезну відстань між спілкуванням пересічних людей і мовою екрану. Відеокамера, подарована татом на двадцятиріччя, стала для мене найважливішою річчю в моєму житті, важливим поштовхом розвиватися в цьому напрямку. (Сміється). З того часу я не уявляв себе без домашніх відеозйомок. В моєму особистому архіві зберігається чимало важливих подій сімейного життя декількох поколінь. Постійно прагнув працювати над технікою мови. Говорив, говорив, говорив… постійно записуючи свої промови на відеокамеру, працюючи над помилками… Згодом вступив на заочне відділення ФСЗМК ДНУ, а ще прагнув постійно брати участь в соціальних проєктах дніпропетровських телеканалів: «Як говорять» (11 канал), «Народна правда» (34 канал), «Ранковий Коктейль», «Наживо» (Суспільне Дніпро).    

– Ваша одержимість, наполегливість, працелюбність і впертість привели вас нарешті в телестудію?

– Я розпочав працювати на телебаченні в 29 років, що достатньо пізно для теперішнього часу. Великою вдачею у здійсненні моєї телевізійної мрії вважаю зустріч із директоркою  телекомпанії «Автор ТВ –«41 канал» Дніпродзержинська» Людмилою Анатоліївною Качановою – відомим журналістом Кам’янського і Дніпропетровщини. Саме з її легкої руки з’явився пілотний проєкт, а згодом моя власна авторська програма «Політичний аспект», яка виходила в ефір два роки. З висоти свого більше ніж сорокарічного віку та десятирічного досвіду роботи в журналістиці, розумію помилки, недосконалість текстів та формат їх ведення, власну поведінку в кадрі…  Я  завжди дякуватиму Людмилі Анатоліївні за перший телевізійний досвід та надану можливість попрацювати на телеканалі. Мрії дитинства, а не забаганки – неодмінно мають втілюватися в життя!

– Після  перших кроків в тележурналістиці рідного Кам’янського ви працювали на 27 телеканалі Дніпра в проєкті «О времени и о судьбе», присвяченому ветеранам Другої світової війни. Що нового та цікавого відкрили для себе? 

– Навіть короткотривала робота – це досвід, а відкриття можна поділити на позитивні та негативні. Я завжди із великою повагою і прихильністю ставився до ветеранів Другої світової війни, далося в знаки виховання дідуся і бабусі. Від того робота та спілкування із людьми поважного віку, на долю яких випала війна та чимало випробувань і негараздів, надали необхідний, важливий людський та журналістський досвід. Люди поважного віку – мудрі та розсудливі, серцем відчувають добро, брехню та зло. Приємно, що мені завжди вдавалося знаходити порозуміння із кожним учасником програми і вони відповідали взаємністю. Разом з тим, працюючи в проєкті, мені відкрилися особливості місцевої телевізійної «кухні», які розчарували та ніколи не стануть зрозумілими… Уявлення юності щодо професії значно трансформуються із набуттям досвіду, мої ж зруйнувалися вщент. 

– Розкажіть більш детально про ваші розчарування. 

– Мене здивували особливості та вимоги написання текстів програми. Виявилося, що слід розраховувати на мало обізнаного глядача, аби не обтяжувати його зайвою інформацією. Так, текст  має бути зрозумілим, але й не можна втрачати просвітницьку функцію телебачення. Звісно, є талановиті люди, яким освіта ні до чого, але таких одиниці, насамперед, їхні роботи можна побачити. Важко назвати чоловіка, який «називається ветераном телебачення», а тебе постійно цькує. Я завжди запитую себе, який в тому сенс? Шанс виправити помилки та вдосконалитися? Ні. Атмосфера напруженості та непорозуміння заважають будь-який справі, особливо творчій. Чим більше проходить часу, тим більше я розумію, що програма  «О времени и о судьбе» могла бути набагато змістовнішою і цікавішою для глядача. На жаль, судилося не так, як хотілося… Важливими досягненнями проєкту можна вважати шанобливе ставлення і увагу до покоління людей, які, на жаль, зовсім скоро зникнуть, та вихід програми українською, всупереч російській назві. Особливо пам’ятним для мене та всієї нашої сім`ї залишиться участь в одній з програм моєї бабусі – Смаль Наталії Іванівни, ветерана праці Дзержинки, яка нещодавно пішла з життя…  

– Можете перелічити та порівняти найулюбленіших телеведучих свого дитинства і сучасного українського телебачення?

– Я – дитина 80-х, прожив десяток років у СРСР, тому захоплювався радянськими, російськими дикторами та телеведучими… Триваюча широкомасштабна війна росії проти нашої держави, щоденна загибель найкращих синів і доньок України, дітей, жінок і чоловіків, масовані руйнування міст і селищ, інфраструктурних об’єктів призвели до особистої інформаційно-культурної гігієни. Я назавжди вирвав, випалив, викреслив із пам’яті інформаційні продукти і телевізійників часів мого дитинства… Натомість сьогодні завжди «чекаю на зустріч» і захоплююся прекрасними українськими бійцями інформаційного фронту, які неймовірно приваблюють, достеменно інформують нас щодо перебігу подій з передової, наближаючи українську перемогу. Не відокремлюватиму телеканали, назву загалом корифеїв українського телеефіру та прекрасних телеведучих. Серед них: Алла Мазур та Олена Фроляк, Ганна Гомонай, Вадим Карп’як, Святослав Гринчук, Ольга Бутко, Андрій Сініцин, Максим Зборовський, Анна Чередниченко, Ірина Баглай, Лілія Налягака, Анастасія Даугуле, Олексій Фадєєв, Анатолій Єрема… Гадаю, що люди, які дивляться об’єднаний марафон телевізійних новин, назвали б ще більше видатних імен…

– Ви перелічили загальновідомих зірок українського телебачення, якими захоплюється чимало українців. Ваш особистий досвід телевізійної роботи проходив на місцевих телеканалах Кам’янського і Дніпра. Кого хочеться дивитися і слухати? 

– В трагічні часи російської війни проти України важливе значення мають не тільки загальноукраїнські, але й місцеві телеканали. Завдяки ним ми всі з вами дізнаємося про новини в нашому місті та цілком в області. Мій день розпочинається і закінчується «Новинами 11 каналу». Періодично дивлюся «Новини 34 каналу», із цікавістю спостерігаю за роботою журналістів  «МІС ТВ» рідного Кам’янського, які дуже дотепно і влучно висвітлюють події життя кам’янчан.

– Невдовзі відзначатиметься професійне свято працівників телевізійної та радіосфери. Які ваші побажання своїм колишнім колегам?  

– Вітаю працівників радіо і телебачення і всіх причетних до цієї необхідної і цікавої справи із професійним святом! Всім бажаю такого очікуваного і необхідного Миру, Перемоги України у війні, здоров’я, побільше гарних новин і цікавих проєктів, які захоплюватимуть глядачів та розкриватимуть ваші творчі задуми! Можливо, я надто ідеалістично ставлюся до професії тележурналіста, що часом зовсім не відповідає дійсності, але все одно вважаю: справжній тележурналіст має бути освіченою, приємною і доброю людиною.

Бесіду вела Євгенія Солодовник

Валентин Старков: «Справжній тележурналіст має бути освіченою, приємною і доброю людиною»

Валентин Старков: «Справжній тележурналіст має бути освіченою, приємною і доброю людиною»

Валентин Старков: «Справжній тележурналіст має бути освіченою, приємною і доброю людиною»

Теґи: Валентин Старковінтерв'юновини кам'янськоготелебачення

Читайте головні новини nashreporter.com у соціальних мережах FacebookTelegram