Давно це було: «наш» магазин у центрі Дніпродзержинська/Кам’янського, щойно привезли молоко

Унікальне фото міста 1960-х років минулого сторіччя. Хто пам’ятає, де це?

Будинок № 42 на розі проспекту Т. Шевченка (Сировця) та вулиці Комунарної-Манаєнкова-Архітектурної збудували у 1950-ті роки. Ліве крило будівлі, що виходить на вул. Сировця, будувалося під гуртожиток. У ньому жили працівники будівельного тресту та якогось АТП. Вхід до гуртожитку з вестибюлем був там, де зараз працює офтальмологічний центр. А «вежа» та праве крило призначалися для окремих квартир, вхід до під’їзду – з двору.

«Наш» магазин
На розі була продуктова крамниця, відома у ближніх дворах як «наш» магазин. Де купували? В нашому! Усім зрозуміло. Тут торгували хлібом і булками, бакалією, цукерками, тістечками, консервами, ковбасою… На прилавках-холодильниках красувалися брили вершкового масла та маргарину з вирізаними на них для краси трояндочками. Тоді не було поліетиленових пакетів, і продавці вправно крутили з паперу «фунтики», в які сипали з мішків і цукор, і макарони, і цукерки з великих картонних коробок.

Тонкощі радянської торгівлі
Кілька разів на тиждень рано-вранці, по холодку, до «нашого» магазину привозили молоко і сметану у величезних бідонах. Їх навіть не заносили усередину. Торгували на розлив прямо біля ґанку. Розбирали товар швидко. Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років фасована молочна продукція була незвичним явищем. Про існування консервантів для молочних продуктів не підозрювали. Але господині точно знали, що, згідно з правилами торгівлі, які діяли в ті роки, пломбу з бідона слід було знімати в присутності покупців. Отже, був сенс прибігти раніше. З настанням спеки бідони заносили до магазину. Моя бабуся була твердо переконана, що після того, як бідони потрапляли всередину магазину, молоко і сметану купувати вже не варто.

На цій фотографії молоко купує мій сусід. Світлину надала родина Морозових

А на цьому знімку, опублікованому у фейсбуці Олегом Морозом, будинок № 42 видно у всій красі, з ліпною «короною» на даху. А ще поруч видно кіоск. У ньому багато років ветеран війни з однією ногою ремонтував взуття. І робив це чудово. Коли в 1980-х роках він відійшов від справ, багато хто в нашому районі засмутився. Якісний і швидкий ремонт взуття став проблемою.

З того часу багато що змінилося. На початку 1990-х «наш» магазин перетворився на «Дніпросервісбанк». Саме тоді приміщення з високою стелею перегородили на два поверхи. Потім він повернувся до витоків – якийсь час там знову торгували продуктами. Сьогодні тут ресторан. З даху будівлі обсипалася «корона». Але елегантна форма вікон залишилася незмінною, і на них під шаром фарби все ще можна розгледіти ліпнину.

Галина Денисова

Читайте також: Історія однієї будівлі в Кам’янському: школа, Будинок піонерів, офісний центр