Історія однієї будівлі в Кам’янському: школа, Будинок піонерів, офісний центр

Водії та пасажири маршруток знають цю зупинку як «Меркурій». Ви бачите цей будинок, проїжджаючи перехрестя проспектів Шевченка та Аношкіна. Тут знаходяться продуктовий магазин та офісний центр. Багато хто пам’ятає, що колись тут був Будинок піонерів. А що було раніше?

Школа
Її збудували всього за 64 дні. На голому пустирі на околиці Кам’янського в середині червня 1935 року було закладено фундамент для нової школи. Робота велася цілодобово, і вже 20 серпня будівлю школи № 18 прийняли в експлуатацію. 1 вересня до неї увійшли перші учні. Нова триповерхова будівля, просторі світлі класи з великими вікнами. На першому поверсі, поряд із входом у кухню, було передбачено квартиру для директора. Вхід до неї був з лівого заднього ґанку. Директору також належала ділянка землі для городу біля парадного входу до будівлі. За школою був спортмайданчик із баскетбольними кільцями, волейбольною сіткою, турніками та майданчик для урочистих лінійок. Навколо школи були висаджені білі шовковиці та тополі. На жаль, ці дерева не збереглися.

Під час війни школа не працювала, але будівля не постраждала. В 1941 року німці влаштували тут військовий шпиталь. Тому школа №18 і не значиться у списку із 16 шкіл, які працювали під час окупації. У цьому шпиталі потім лікували і радянських поранених.

Середня школа № 18 знову відкрилася для дітей у 1946-1947 навчальному році та була жіночою десятирічкою. Саме в цей час було введено як експеримент роздільне навчання хлопчиків і дівчаток. Чоловічою була школа № 16. Ці дві школи дружили між собою: проводили спільні свята, по черзі влаштовували танці під патефон. Існував навіть об’єднаний хор під керівництвом Ф.М. Карайбеди – завуча 16-ї школи. В ті часи школярі не ходили з кабінету до кабінету, а перебували постійно в одному класі. Вчителі приходили до них, а учні допомагали переносити наочні посібники для уроків. У 1952 р. був перший післявоєнний випуск у школах № 16 та № 18.

1951 р. Задній ґанок школи – вхід на кухню та до квартири директора.
Школярки збираються у похід. А ви нікого не впізнали?

В 1954 році практику роздільного навчання скасували. До школи № 18 перевели хлопчиків із 16-ї школи, до 16-ї школи – дівчаток із 18-ї. З 1961 року школа № 18 стала восьмирічною і залишалася нею до свого останнього випуску в 1969 році. Тоді збудували нову школу на вулиці Бойка (зараз – Звенигородська), а стару закрили.

Головний вхід до школи № 18 у 1956 році. Директорський город був зліва (на фото не потрапив)

Будинок піонерів
З 1944 року у будівлі колишнього інженерного клубу металургійного заводу (зведена у 1899 р.) діяв Будинок піонерів з гуртками для дітей. Листом № 305 від 1 жовтня 1973 року директор ДМК Микола Волобуєв звернувся до керівництва міста з клопотанням про передачу цієї будівлі на баланс заводу. Микола Андрійович мріяв відкрити у цьому приміщенні музей історії заводу. 5 жовтня 1973 р. міськвиконком задовольнив його клопотання. Будинку піонерів потрібне було нове приміщення. Ним стала колишня школа № 18, куди Будинок піонерів і переїхав у квітні 1974 року. Провели ремонт, великі дерев’яні парадні двері замінили на скляну конструкцію, реконструювали ґанок. Тоді ж повирубували старі дерева. Просторе приміщення дозволило відкрити більше різноманітних гуртків та студій самодіяльності. Мешканці міста водили сюди дітей, онуків. Багатьом школярам гуртки у Будинку піонерів допомогли розкрити їхні таланти, зрозуміти, чим вони хочуть займатися у дорослому житті. Колишні вихованці гуртків досі із теплотою згадують про своїх наставників. Єдиний недолік Будинку піонерів – далеко до трамвайних зупинок та жваве перехрестя поряд.

Новітня історія
У 1991 році вітер змін щосили гуляв Дніпродзержинськом. А 31 січня цим вітром здуло з Будинку піонерів його стару назву. Установа стала називатися Центром позашкільної роботи та дитячої творчості. Але на цьому зміни не закінчились. Комуністи стрімко втрачали владу та будівлі. Сьома сесія XXI скликання ради народних депутатів Дніпродзержинська проходила дуже емоційно. Серед іншого вирішувалося питання, як вчинити із «Будинком політосвіти» на площі Дзержинського (зараз – Калнишевського). Надійшла пропозиція: все найкраще – дітям! 11 жовтня 1991 р. рада народних депутатів видала Рішення № VII-34, в якому залишала «будівлю міського суспільно-політичного та культурного центру» на балансі виконкому та передавала її у користування міському Центру дитячої творчості, музичній школі №5 та дитячому відділу центральної бібліотеки. Міськвиконком мав у місячний термін розглянути питання надання інших приміщень організаціям, які на той момент орендували приміщення у «будівлі міського суспільно-політичного та культурного центру».

І підприємцям запропонували колишній Будинок піонерів (чому вони були офіційно не раді). Багато хто до того часу встиг вкластися в шикарний на ті часи ремонт, а тут починай все спочатку! Та й розташування нової резиденції багатьом було не до душі.

Але переїзд відбувся. Просторі класи були розгороджені на невеликі кімнати відповідно до потреб підприємців-орендарів. При ремонті було видалено одну знакову деталь: на дерев’яних перилах сходів у роки, коли будівля належала школі та Будинку піонерів, були закріплені спеціальні дерев’яні бруски – щоб дітлахи не з’їжджали по перилах. Металева конструкція поручнів залишилася без змін. Обидва задні ґанки були перероблені. На місці колишнього шкільного стадіону тепер автостоянка.

Так сьогодні виглядає ґанок, на якому сиділи школярки с фотографії 1951 року

На першому поверсі, просто у вестибюлі, відкрився продуктовий магазин «Меркурій» (вхід до магазину – це парадний вхід як до колишнього Будинку піонерів, так і до школи № 18). Назву магазину дав його власник – Михайло Поволоцький. Вона прижилася. І хоча у магазину та офісних приміщень різні власники, будівлю в місті знають як «Меркурій».

Фасад будівлі сьогодні

Не всі добудови-перебудови прикрасили колишню школу. Але вона виглядає міцною та доглянутою. Прослужить ще довго. І, здається, яка б вивіска не з’явилася на фасаді, «Меркурієм» їй бути ще довго.

Галина Денисова

Читайте также: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: пам’ятаєте цей величезний градусник і салон «Щастя»?