«Шанхай» у Кам’янському: де він був і куди подівся

Нагадала про цю історію відомий у місті журналіст та краєзнавець Людмила Глок, опублікувавши пост у своєму ФБ. Розповімо і ми читачам про містечко з нетрадиційною для наших країв назвою.

Затишний зелений район у південній частині Кам’янського, який за звичкою називають Соцмістом, з’явився завдяки будівництву та розвитку азотно-тукового заводу (АТ «ДНІПРОАЗОТ»). Паралельно зі зведенням виробничих корпусів велося й житлове будівництво. Але житла катастрофічно не вистачало. Наплив людей з навколишніх сіл, які рятувалися від голоду, і навіть із Росії, змусив владу побудувати для робітників тимчасове житло – містечко в районі вулиці Колеусівської.

Робоче містечко з китайською назвою
Рішення про його будівництво було ухвалено у 1934 році, а 1 березня того ж року вже розгорнули роботи. Зовсім поруч із будмайданчиком хімзаводу. Збудували 62 бараки, у кожному з яких було 37 кімнат, 8 двоповерхових будинків на 12 квартир та готель на 50 номерів. Житлова площа містечка складала 27 200 квадратних метрів. Це були непоказні одно- та двоповерхові будинки без претензій та без зручностей.

У містечку був свій клуб на 500 глядачів, фабрика-кухня на 5 000 обідів на день, школа-семирічка, ремісниче училище, радіовузол, стадіон, амбулаторія на 300 відвідувань на день із пологовим відділенням на 7 ліжок, дитячі ясла на 100 місць. Працювали універмаг, 18 магазинів та 7 хлібних кіосків.

Люди тут жили, сподіваючись на прихід кращих часів, у дворах бараків тримали різну живність. За безперервний галас та тисняву барачне містечко прозвали «Шанхаєм» (зрозуміло, неофіційно).

До Другої світової війни майже у всіх квартирах мешкало стільки сімей, скільки було кімнат. На кухнях були печі, які для приготування їжі топили дровами та вугіллям. Їх використовували взимку, а для літа кожна сім’я мала примус (одноконфорочний апарат, що заправлявся гасом). Примуси ставили на кухнях, сходових майданчиках, у дворах біля під’їзду. На них примудрялися готувати їжу для всієї родини.

Дуже важко було дістатися з «Шанхаю» до міста та назад. Або лови попутку, або йди пішки на залізничну станцію – до Карнаухівки або на Баглій (сьогодні – Запоріжжя-Кам’янське), на поїзд до станції Тритузна (це біля сучасного Гімназичного проспекту). Ще можна було піти до нинішньої вулиці Народної і там сісти на трамвай № 2, що йшов до міського ринку.

Знесення «Шанхаю»
«Тимчасові» проблеми мешканців «Шанхаю» тривали до другої половини 1960-х років. 28 липня 1965 року Дніпродзержинська філія Державного науково-дослідного та проектного інституту азотної промисловості (ДІАП) завершила проект благоустрою та озеленення призаводської зони хімічного комбінату. Згідно з цим документом, було розпочато роботи зі знесення «Шанхаю».

Потрібно було розібрати цілий клубок переплетених під’їзних залізничних колій до комбінату, через які безладно пролягали «народні стежки». А також – знести старі бараки, що не підлягали ремонту.

Людей швидко переселили до нових будинків із усіма зручностями. Легендарний «Шанхай» повністю перестав існувати біля 1970 року. З того часу минуло вже 55 років.

Сьогодні вже важко уявити вічно галасливе і брудне містечко під заводськими стінами біля перетину вулиці Колеусівської та проспекту Відродження (Аношкіна). Але старше покоління працівників «АЗОТУ» та ветерани підприємства добре пам’ятають і «Шанхай», і сільські хати в районі хлорного виробництва. Директор ПК «Хімік» А. І. Чайка народився у будинку, на місці якого зараз стоїть цех каустичної соди, а колишній бригадир слюсарів компресії цеху №1-Б В. І. Кучеров стверджував, що працює «на батьківщині» – будинок його предків був розташований на території нинішнього цеху з виробництва аміаку.

Докладніше про те, що планувалося інженерами ДІАП, та що було реалізовано для благоустрою санітарної зони хімзаводу, про історію підприємства читайте у статті, опублікованій 21 травня 2020 р. профспілковим комітетом АТ «ДНІПРОАЗОТ» тут. 

Фотографії – з фондів музею історії АТ «ДНІПРОАЗОТ».

Галина Денисова

Читайте також: Ретропрогулянка Гімназичним проспектом у Кам’янському та знахідка колекціонера