Цей день в історії: 45 років тому біля Дніпродзержинська розбилися 2 пасажирські лайнери

Трагічні події, які поступово починають забуватися. Час і наше сьогодення беруть своє…

Ця трагедія сталася 11 серпня 1979 р. У районі сіл Курилівка та Миколаївка в небі на висоті 8,4 км зіткнулися два авіалайнери Ту-134А. Один прямував із Челябінська до Кишинева, інший – із Ташкента до Мінська.

Авіакатастрофа забрала життя всіх пасажирів та членів екіпажів. Тоді загинуло 178 людей, у тому числі 36 дітей.

За кількістю жертв авіакатастроф, де літаки зіткнулися у повітрі, ця трагедія посідає перше місце в історії СРСР та України і друге – у світі.

Особливий резонанс інциденту надав факт, що на борту лайнера, який летів у Кишинів, було 17 членів узбецького футбольного клубу «Пахтакор». Ця команда брала участь у чемпіонаті СРСР та подавала великі надії.

Фото на заставці: Білоруський ТУ-134А (бортовий номер СРСР-65735): 30 червня 1976 р., місто Мінськ: відкриття першого рейсу до м. Брест. 3 роки до авіакатастрофи.

Хронологія подій

На фото: схема зіткнення літаків

Управління авіапольотами у небі над Дніпродзержинськом на той час здійснювалось зі спеціалізованого центру у Харкові. Робота його диспетчерів була напруженою, а сам цей напрямок вважався складним через велику кількість повітряних трас, що пролягали по ньому.

Отже, о 07:30 ранку того трагічного дня на роботу в Харківському центрі заступила зміна диспетчерів під керівництвом Сергія Сергєєва. На важкий Південно-Західний сектор (до нього належав Дніпродзержинськ) він поставив малодосвідченого диспетчера 3-го класу (фактично стажера) – 20-річного Миколу Жуковського. Контролювати його роботу Сергєєв доручив диспетчеру І класу – 28-річному Володимиру Сумському (хоча за інструкцією стежити за малодосвідченим диспетчером він мав сам).

Додаткову напруженість у згаданому секторі тоді додало проходження через нього так званого літерного рейсу. Такими перельотами мали право користуватися високопосадовці. Щоб «літерний» рухався негайно, для нього створювали своєрідний коридор. А от на паралельних авіатрасах це призводило до скупчення лайнерів.

Трагічна ситуація склалася за якісь 15 хвилин, коли білоруський (бортовий номер: СРСР-65735) та молдавський (бортовий номер: СРСР-65816) літаки увійшли до зони відповідальності стажера Жуковського. Пізніше слідство з’ясує, що молодий диспетчер припустився помилки в розрахунках (вони тоді робилися вручну). Фактично він направив білоруський борт на молдавський, помилково припустивши, що літаки мають час розминутися.

Важливо зазначити, що старший диспетчер Сумський за кілька хвилин до зіткнення помітив помилку стажера. Щоб розвести літаки, він терміново дав команду Іл-62, що пролітає поруч, звільнити повітряний ешелон, а білоруському Ту-134А наказав піднятися на звільнене Іл-62 місце на висоті 9 км. У відповідь на своє розпорядження Сумський почув у рації слова з перешкодами: «Зрозумів». При цьому він не перевіряв ще раз, який з екіпажів дав на його команду ствердну відповідь.

Як з’ясується пізніше, слово «зрозумів» сказав член екіпажу Іл-62. Білоруський борт рятівну команду Сумського так і не почув (або не зрозумів). Внаслідок цього приблизно о 13:35-13:38 запланованою диспетчером-стажером траєкторією на швидкості 830 км/год він протаранив молдавський літак. Авіалайнери впали на землю. Їхні уламки разом із тілами загиблих розкидало на території Курилівки (більша частина уламків), Миколаївки та Єлизаветівки.

На фото: Місце катастрофи, хвостова частина молдавського ТУ-134А (бортовий номер: СРСР-65816). Дата зйомки: серпень 1979 року

Причина трагедії

Висувалося кілька версій того, що сталося. Зокрема, головний тренер «Пахтакора» Олег Базилевич (не сів на той злощасний рейс) стверджував, що літаки були помилково збиті військовими під час навчань, які проходили тоді в тому районі.
Водночас у відкритих джерелах можна ознайомитись з офіційною версією причин інциденту. Згідно з висновками державної комісії, авіакатастрофа сталася через помилку диспетчерів.

У результаті, згідно з вироком, диспетчерів Миколу Жуковського та Володимира Сумського було засуджено на 15 років. А ось ані начальник зміни Сергєєв, ані інші вищі чини від авіації тюремних термінів за фактом загибелі 178 осіб не отримали.

Про те, що сталося: оповідання через 25 років

Микола Жуковський із колонії так і не вийшов. Згідно з відкритими даними, ув’язнений скоїв самогубство. Диспетчер В. Сумський відсидів 6,5 років і був випущений на волю за гарну поведінку.

У 2004 році редакція «Комсомольської правди» вмовила Володимира Сумського дати інтерв’ю. Його розповідь, на думку автора, дала більш повну картину того, що сталося. Зокрема, Сумський повідомив, що тоді кожен з диспетчерів на зв’язку мав 12 літаків. Це при тому, що, за розрахунками фахівців Академії цивільної авіації, яка займалася вивченням тієї трагедії, максимальна межа навіть для тогочасної автоматики могла бути не більше 10-11 бортів. За словами В. Сумського, після зіткнення 1979 року у Харківському центрі провели велику реорганізацію диспетчерського складу та робочих місць. А до катастрофи в умовах роботи диспетчерів ніхто розбиратися не хотів.

В тому інтерв’ю В. Сумській сказав, що згоден із вироком суду. При цьому він зазначив:
– Але ж є вина і інших, починаючи від старшого диспетчера, який так розподілив зміну. Чому допомагав Жуковському не він, як було за інструкцією, а я, рядовий диспетчер?

Таким чином, напрошується висновок: розгляд справи звівся до пошуку цапів-відбувайлів з нижчої ланки системи управління польотами.

На фото: Білоруський ТУ-134А (бортовий номер: СРСР-65735): 1978 рік, м. Мінськ. За рік до авіакатастрофи

«І не дай боже комусь бачити і пережити таке!..»

Час бере своє, і інформація про далеку аварію стає звичною, викликає все менше емоцій і співпереживання, тим більше у військовий час. Щоб цю трагедію не забували і люди пам’ятали масштаби тієї катастрофи, журналіст публікує фрагмент з інтерв’ю Миколи Присвітлого, колишнього начальника пожежно-рятувальної частини №7 Заводського району, який брав участь у ліквідації наслідків катастрофи. Ось що Микола Григорович розповів відомому журналісту Віктору Куленку:
– У Миколаївці на пагорбі було видно кабіну літака, ближче до Дніпра лежало півсалону. Всюди валялися речі, трупи людей. Гарячі частини літака ми гасили години три. Літак, де були футболісти «Пахтакора», лежав у лісі, а його хвіст – ліворуч, на полі. Закарбувалися в пам’яті картини, коли було виявлено жіночу руку по плече, що намертво затиснула фрагмент приблизно однорічної дитини… Просто жах! Знайшли слід від тіла, яке після падіння вибило на дорозі яму глибиною в кілька сантиметрів, а саме тіло, якщо можна так сказати, знаходилося метрів за двадцять. Воно було без кісток, як желе…
Змінилися ми лише за добу. Тоді ж почали привозити труни та складати у них фрагменти тіл загиблих. Просили складати так, щоб в одну труну не потрапляли чотири руки чи три ноги. Якби не загибель футбольної команди «Пахтакор», то про цю трагедію мало хто б знав. Для мене це була найстрашніша доба за весь час служби у пожежній частині. І не дай боже комусь бачити і пережити таке!»…

На фото: Похороні екіпажу білоруського ТУ-134А (біля труни командира – Анатолія Степановича Комарова). Дата та місце зйомки: вересень 1979 року, місто Мінськ

Через катастрофу мешканцям Курилівки та Миколаївки довелося пережити свої трагедії. Є дуже багато оповідань очевидців про те, який шок був у людей після того, як серед білого дня до них у двір з неба впали тіла пасажирів літаків.
При цьому не можна не згадати іншу інформацію. Дехто з місцевих, мародерствуючи, спробував нажитися на цій трагедії: адже з неба падали не лише частини тіл загиблих, але й речі, коштовності, гроші.

Від автора. Ця авіакатастрофа є частиною історії нашого міста. Напевне варто, щоби у музеї Кам’янського був стенд, присвячений цій трагедії. Все-таки 1979 року поблизу Дніпродзержинська сталася така масова загибель людей.

На фото: пам’ятник загиблій команді “Пахтакор” (Курилівка) 

До речі, невдовзі після 11 серпня 1979 року в місті сталася ще одна трагедія. На так званому Курилівському переїзді потяг протаранив рейсовий автобус «Дніпродзержинськ – Миколаївка». Це теж історія нашого міста і про неї теж, на жаль, у музеї ми поки що нічого не бачимо.

Під час підготовки публікації було використано матеріали:

Зіткнення над Дніпродзержинськом.

Літак з «Пахтакором» розбився через Брежнєва? Диспетчер Володимир Сумський, визнаний винним у аварії двох лайнерів над Дніпродзержинськом, дав перше за 25 років інтерв’ю

Стаття Віктора Куленка У небі над Дніпродзержинськом зіткнулися два літаки

Ігор Кузьминський

 

Також читайте: Історія Кам’янського: старовинні фото-загадки