Цей день в історії Кам’янського/Дніпродзержинська: 30 січня експозиції в новій будівлі музею історії міста виповнюється 40 років

Про будівництво і роботи з художнього оформлення та технічного оснащення музею читачам «Нашого Репортера» погодилася розповісти Ніна Олександрівна Циганок.

Вона 30 років пропрацювала в музеї історії нашого міста. Починала ще в приміщенні церкви Святого Миколая. В 1983 р., в розпал робіт зі створення нового музею, була призначена його директором, безпосередньо займалася безліччю наукових і господарських питань. Сьогодні мало хто знає про деякі подробиці, про які тоді не мали знати пересічні містяни.

Трішки хронології
Перший музей у нашому місті з‘явився у 1927 р. Тоді на честь 10-ї річниці Жовтневого перевороту 1917 року (тоді він називався революцією) на місцевому рівні було прийняте рішення про заснування у Кам’янському музею революції.

Перша експозиція відкрилася 1 серпня 1931 р. у Палаці металургів. Тоді він називався «Палац культури металургів ім. С. Косіора».

З 25.04.1932 по 23.08.1941 рр. експозиція музею перебувала в приміщенні Свято-Миколаївської церкви. У період німецької окупації експонати музею були знищені.

1957 р. – відновлення роботи музею на громадських засадах у Будинку політосвіти міському партії за адресою: вул. Губи, 1 (сьогодні – вул. Ігнатія Ясюковича).

27.01.1959 р. було прийнято рішення Ради Міністрів УРСР про відкриття в Дніпродзержинську державного музею історії міста.

1.08.1959 р. – таке ж рішення прийняв Дніпродзержинський міськвиконком.

18.10.1961 р. була відкрита експозиція в приміщенні Свято-Миколаївської церкви (сьогодні – Свято-Миколаївський кафедральний собор).

Поштовх до активних дій
У грудні 1976 р. почалися проектні роботи для нової будівлі музею. Я тоді працювала заступником директора з наукової роботи, а директором був М. І. Вовчук.

Роботи велися якось мляво, поки у 1978 році до Дніпродзержинська не прибув на зустріч з виборцями кандидат у депутати Верховної Ради УРСР, перший секретар ЦК Компартії України В. В. Щербицький. Він побував у музеї історії міста (в храмі), де ознайомився з виставкою, присвяченою Л.І. Брежневу. З нами, працівниками музею, Володимир Васильович спілкувався доброзичливо, позитивно оцінив виставку. Але цього ж дня у міському комітеті компартії його реакція була геть інша, типу:

– Як вам не соромно представляти в церкві експонати про Генерального секретаря ЦК КПРС!!! Скільки ж з такими темпами ви ще будуватимете новий музей?

Початок «музейного марафону»
І відразу все «закрутилося». Вже наступного дня (пам’ятаю, це була субота) перший секретар міському партії О.Ф. Гордієнко, голова міськвиконкому М. М. Ктітарєв і я були на прийомі у першого секретаря обкому партії. Доповіли про стан робіт на той момент. І в понеділок усі втрьох вже були у Києві. Справа стрімко зрушилася з місця. З 1979 р почалося будівництво нового приміщення музею міста.

1979 рік – закладення фундаменту нової будівлі музею

Зазвичай, фінансові та інші знакові музейні питання «підвішували» собі у відрядження керівники міста – О.Ф. Гордієнко та М.М. Ктітарєв.

З масою спеціалізованих музейних питань почалися мої щомісячні поїздки (2-3 на місяць), переважно разом із заступником голови міськвиконкому О.С. Конельською. Юрист за освітою, вона швидко оволоділа музейними справами і могла вести фаховий діалог на високому рівні. О.С. Конельська навіть їздила з питань технічного оснащення музею разом з заступником директора з технічного оснащення музею Є.В. Дейнегою в Самарканд, де вони відчули на собі землетрус. Мені було комфортно працювати з Оленою Сергіївною.

Музей міг бути меморіальним
Ще на початку «музейного марафону» О.Ф. Гордієнко запропонував мені поїхати до столиці для вирішення зміни класифікації музею – з музею історії міста на музей Л.І. Брежнева. Я насмілилася доводити, що цього робити не можна, адже музей історії – це для всіх і про всіх відомих містян, справжніх трударів. А серед них буде й окрема експозиція про нашого видатного земляка. Окремий же музей Л.І. Брежнева бажано б відкрити, як меморіальний, у будинку № 40 по проспекту Пеліна (сьогодні – проспект Гімназичний), де свого часу мешкала родина Брежнєвих. У нас навіть був план-проект музею і попередня домовленість з власниками двох квартир на першому поверсі про відкриття такого музею. Крім, власне, експозиції, в квартирах мали бути розміщені бібліотека, невеличкий кінозал тощо.

І знаєте, Олексій Федорович погодився. Більше це питання не підіймалося, хоча майже скрізь, де ми бували, нас зустрічали так: «А, це ви з музею Брежнєва?».

У день кончини Л.І. Брежнєва я була в Києві. Поїхала особисто повторно просити виділити нам дефіцитний клей ПВА для підклеювання підвісної стелі. Перший раз мені сказали: «Та ви хочете половину усього клею, який на цілу Україну виділяється!». А цього разу почула: «Бідні ви, бідні. Хто ж вам тепер допоможе? Що ж, будемо виділяти».

Хто створював наш музей
На місці напружено працював «штаб з будівництва музею», який очолював перший секретар Заводського райкому партії І.М. Пушкар. Він щодня, до 8-ї години ранку вже був у «штабі» і часто допізна. Лише на якусь годинку «забігав» у свій райком, який знаходився майже навпроти, через сквер.

Усе будівництво міцно тримав у своїх руках перший заступник міського голови, нині – почесний громадянин міста Г.Я. Кузнєцов.

До «штабу» входили також досвідчені інженери: начальник управління капітального будівництва ДВО «Азот» А.М. Парфьонов та фахівець від ПХЗ А.К. Михайлець, який добре володів питаннями технічного оснащення. Обидва Анатолії за потреби підключалися до когось із нас на виїзди у відрядження.

8 січня 1985 р. – оперативка з приводу оформлення експозиції музею. Наш «штаб» працює вже в новій будівлі

Роботи і справді було дуже багато. В будівництві, художньому оформленні і технічному оснащенні музею було задіяно більше ніж 120 проектних, наукових, будівельних, монтажних та інших організацій.

Індивідуальний проект музею розробила група архітекторів інституту «КиївНДІмістобудування» (головний архітектор проекту В.Г. Ширяєв). Авторами архітектурно-художнього вирішення експозиції були відомі ленінградські спеціалісти, лауреати Державної премії УРСР В.Л. Рівін, В.І. Коротков, і художник В.М. Бугай. До нашого музею вони оформлювали музей ім. Д.І. Яворницького у Дніпропетровську і музей в м. Улан-Батор (Монголія). Про те, як вдалося їх вихопити у перерві між довгостроковими відрядженнями та умовити приїхати до Дніпродзержинська, можна розповісти окрему історію.

Скульптори ленінградського комбінату «Монументскульптура» (ведучий скульптор – лауреат Державної премії СРСР Л.М. Михайльонок) виконали для нашого музею скульптурні композиції, зокрема і ту, що й зараз прикрашає фасад.

1983 рік – суботник в новому музеї

Будівлю музею було прийнято в експлуатацію у грудні 1984 року.

1984 рік – будівля музею ще без скульптурної композиції на фасаді

Найскладніше у створенні музею
Найголовнішим та найскладнішим у підготовці експозиції музею було написання тематико-експозиційних планів. Це – основа для всієї подальшої роботи з оформлення будь-якої експозиції, невід’ємне завдання для художників, скульпторів, інженерно-технічних працівників. План включає:
1. ведучий текст, де викладається загально-історична суть і місцеві особливості історичного періоду;
2. датований перелік експонатів. Його неможливо скласти без досконалого знання фондів музею;
3. пошукову роботу, якщо автор вважає, що наявних експонатів недостатньо;
4. виділення серед майбутніх експонатів головних, до яких треба привернути увагу глядача за допомогою художніх або технічних засобів (колір, світло, звук).

Саме цим займалися професійні історики Т.І. Галко, Л.Г. Яценко, Т.В. Калниш, С.П. Нікілєва під керівництвом заступника директора з наукової роботи С.П. Нікілєвої і методиста М.М. Сабова, який згодом став заступником директора музею з наукової роботи. Вони були нагороджені бронзовими медалями III ступеню Виставки досягнень народного господарства УРСР, а директор музею Н.О. Циганок – медаллю I ступеню.

Серцем музеїв у музейній спільноті називають їх фонди. Скільки ж треба було «перелопатити» експонатів, щоб серед тисяч відібрати найважливіші, а деякі ще й встигнути відправити на реставрацію. Головним хранителем фондів музею з 1980 по 2022 рік працювала Н.П. Сердюк. «Ходячими енциклопедіями» фондосховищ музею заслужено називали Надію Петрівну та старшого наукового співробітника О.М. Лось. Вони і дотепер працюють в фондах музею. Тут починала свій музейний шлях і історик-архівіст Р.А. Занько. Сьогодні вона – головний хранитель фондів.

Помітний вклад у підготовку нової експозиції музею внесли наукові співробітники Н.М. Буланова, О.О. Мащенко, Л.А. Кравцова, І.В. Шапочкіна, І.В. Бундін, К.К. Демченко, Н.М. Селянська, О.М. Самойленко, С.В. Базнов та інші.

Такого в Союзі ще не робили
В нашому музеї вперше в Радянському Союзі був створений аудіо-візуальний музейний сеанс. Проект технічного оснащення для нього виконали спеціалісти ленінградської філії Всесоюзного інституту «Гіпрокіно» (головний інженер проекту М.Г. Амлінський»). Над технічним оснащенням музею працювали М.М. Комаров, Д.Г. Бушин, В.І. Нетребко. Крім уже названих учасників технічного оснащення в роботі над аудіо-візуальним музейним сеансом слід відмітити також кіностудію імені О.П. Довженка, інститут кібернетики Академії наук УРСР, проектно-художню майстерню аудіовізуальних систем при об’єднаному комітеті художників-графіків Москви (керівник Ю.В. Решетніков). Найяскравішою роботою Юрія Васильовича є поліекранний фільм «Листи війни». Куратором був заступник директора музею з техоснащення Є. В. Дейнега.

Після відкриття в нашому музеї поряд з традиційною екскурсією працював музейний сеанс без екскурсовода, за допомогою світло-звукової техніки, кіно- та діапроекційної апаратури.

Музейні аудіо-візуальні сеанси обслуговували інженери і техніки відділів спецосвітлення, звукотехніки, кондиціонування та вентиляції повітря. Вже на той час в музеї працювала електронно-обчислювальна машина (ЕОМ).

Щоб побачити наші сеанси, приїздили музейники і гості мало не з усієї країни, проводилися різні науково-методичні заходи. Наприклад, у 1986 на базі нашого музею проводилося виїзне засідання історичної секції науково-методичної ради Міністерства культури, до якої двічі обиралась і я. Тоді співробітникам музею вручали почесні грамоти.

Учасники виїзного засідання історичної секції Науково-методичної Ради Міністерства культури УРСР, яка проходила 19 січня 1986 р. на базі музею історії м. Дніпродзержинська

У 1984 р музей відвідала голова Президії Верховної Ради УРСР В.С. Шевченко, а у 1988 нашими гостями були льотчик-космонавт О.Г. Макаров та ряд директорів музеїв.

1984 р. – голова Президії ВР УРСР В.С. Шевченко (праворуч) і директор музею Н.О. Циганок

11 лютого 1988 р – музей відвідав космонавт Олег Григорович Макаров (посередині у першому ряду)

Відкриття у два етапи
Церемонію відкриття нового музею історії Дніпродзержинська проводили двічі – 30 січня та 1 лютого 1985 року. Керівництво міста вирішило, що крім офіційних осіб необхідно також запросити й тих, хто безпосередньо був причетний до будівництва, наукового і художнього оформлення, технічного оснащення музею. Людей було дуже багато, тому зробили відкриття у 2 етапи. Тож, в архівних підшивках газет за 1985 рік ви можете знайти дві дати урочистості. Помилки тут немає. А потім ще цілий місяць ми проводили безкоштовні екскурсії для безпосередніх учасників будівництва та оздоблення музею.

30 січня 1985 р – директор музею Н.О. Циганок відкриває першу експозицію

30 січня 1985 р. – колектив музею в день відкриття першої експозиції

Визнання і нагороди
Отже, музей визнали і надали високу оцінку. Як кажуть, настав час роздавати нагороди. Перш за все, очікували звань народних художники В.Л. Рівін та В.І. Коротков. Взагалі, всі заслуговували нагород або заохочень…

Але тут на заваді став народний депутат із Дніпродзержинська, такий собі В.І. Конєв, який з трибуни Верховної Ради СРСР назвав наше місто батьківщиною застою. І всі нагородні документи, які вже були готові і чекали лише підпису голови ВР УРСР, лягли під сукно.

Проте, на рівні Міністерства культури України, ЦК профспілки працівників культури та місцевих органів влади нагородження відбулися.

Робота музейників по зібранню, збереженню та популяризації музейних джерел з історії рідного краю завжди була і предметом особливої уваги в засобах масової інформації та соціальних мережах.

З 2000 року музей історії міста очолює кандидат історичних наук Н.М. Буланова. Складний їй дістався період в умовах війни. Але це вже інша історія.

Н.О. Циганок, історик

Підготувала до публікації Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: де була «Новинка» та що тут зараз?