Цей день в історії Кам’янського/Дніпродзержинська: незабутня «БІТЛОМАНІЯ-89». Як це було

Фестиваль проходив з 28 по 30 квітня на стадіоні «Буревісник.

Через терни до «БІТЛЗ»
Того року легендарній четвірці з Ліверпулю виповнювалося 30 років. «БІТЛЗ» у СРСР?» – під таким заголовком у «Комсомольській правді» з’явилася стаття про те, що з 28 по 30 квітня у Дніпродзержинську відбуватиметься фестиваль «БІТЛОМАНІЯ-89». На ті часи витівка була дуже смілива. Ідея проведення фестивалю належала кореспондентові Дніпропетровської обласної газети «Прапор юностi» Валерії Любченко та директору молодіжного об’єднання «Райдуга» при міськкому комсомолу Юрію Колеснику. Організаторам, звичайно, попили крові обкомівська партійна та комсомольська влада. Фестиваль намагалися зірвати, переносячи терміни. Валерії навіть загрожували звільненням з роботи. Спочатку фестиваль хотіли провести у Дніпропетровську, але протидіяла обласна влада. Ідею підхопив Дніпродзержинський міськком комсомолу. Великий внесок у проведення фестивалю зробили секретар міськкому комсомолу Олег Семенко та музикант із Дніпродзержинська Ігор Піщулін, який посприяв приїзду гурту «Діти» та доставці апаратури, завдяки чому можна було провести фестиваль на стадіоні «Буревісник». До нас з’їхалися музиканти з Америки, Грузії, Польщі та всього Радянського Союзу. Це в наше закрите промислове місто! Фестиваль став міжнародним стихійно, у процесі підготовки.

Вперше в історії Дніпродзержинська та Дніпропетровська на масштабний культурний захід народ їхав не до обласного центру, а до нас. Залізниця навіть виділила додаткові електрички.

Після «БІТЛОМАНІЇ-89» дні народження відомого гурту в Кам’янському більше не відзначалися з таким розмахом.

Фото з архіву Віктора Куленка, взято із групи у фейсбуку «ДНЕПРОДЫМ»

Хіпі, музика та дух волі
Фестиваль проходив три дні. Мені дісталися два квитки на суботу, 29 квітня. На стадіон ми з подругою вирушили пішки – ще не було перерито піщану косу від річпорту до «Буревісника». Щоб потрапити усередину, довелося йти від берега до центрального входу. Через нижні ворота не пропускали. А навколо стадіону розрослося ціле наметове містечко. Тут були і невеликі сумно-зелені радянські намети, і яскраві, явно імпортні конструкції. Були навіть справжні будиночки на колесах, прикріплені до автомобілів. Кілька зовсім бродяжного вигляду довговолосих хіпі сиділи під ганчіркою, натягнутою на кострубаті палиці, а поруч тепліло багаття. Усі поводилися дуже пристойно. Ніхто до нас не чіплявся, не лаяв в спину.

На вулиці Дніпробудівській біля центрального входу на стадіон стояв міліцейський кордон. Але й тут усе було спокійно. Сьогодні я вже не згадаю, які саме колективи виступали. Але грали та співали чудово. Це було свято однодумців. Всі від душі раділи, що улюблену музику можна грати і слухати ось так, абсолютно легально, на стадіоні. І не чекати потім ніяких «проработок» на кшталт: «ллєте воду на капіталістичний млин».

Пізніше мені доводилося читати, що молодь проривала оточення біля сцени і бешкетувала. Можливо, це було в останній день фестивалю. Я такого не бачила – танцювали, співали, але не хуліганили.

Пройшло багато років і мені довелося поспілкуватися з англійцями, корінними лондонцями. Я заговорила з ними про «БІТЛЗ». Так, сказали, був колись такий популярний гурт. А потім були інші… Британці ставляться до «бітлів» без великої наснаги. Їм не зрозуміти, що для нас ця музика була ковтком свіжого повітря, що просочилося з-під залізної завіси. І як цей ковток замарював голови…

Використано матеріали Віктора Куленка з сайту fotik.top.

Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: секрет незвичайного фото