Цей день в історії міста: 88 років тому у Кам’янському відкрився професійний театр

Драматичний театр ім. М. Хатаєвича розмістився у Народній аудиторії, збудованій у далекому 1900 році з ініціативи першого директора металургійного заводу – Ігнатія Ясюковича.

Початок

Із самого початку ХХ століття у Кам’янському були самодіяльні театральні трупи і гуртки. На світлині, зробленій у 1900 році, можна побачити Український драматичний колектив Народної аудиторiї. На передньому планi злiва направо – Тимофiй Щепакин, Гавриiл Алiмов i Федiр Бутов.

Фото з колекції «Народного музею ДМК»

Проте перший професійний театр відкрився тільки 8 жовтня 1935 р. прем’єрою вистави Миколи Погодіна «Аристократи». П’єса розповідала про в’язнів-будівників Біломорканалу. Аристократами називалися ті, що не бажали «перековуватися», – інтелігенти та кримінальні авторитети.

Першим художнім керівником був Петро Кастальський. Театру надали ім’я Менделя Хатаєвича (регіонального комуністичного лідера тих часів). Театр успішно пропрацював два роки. Ставили п’єси радянських драматургів: «Загибель ескадри» та «Платон Кречет» А. Корнійчука, «Любов Ярову» К. Треньова, російську та зарубіжну класику: «Не було ні гроша, та раптом алтин», «Безприданницю» А. Островського, «Підступність та кохання» Ф. Шиллера. Колектив театру виріс до 100 осіб.

Повороти долі

У 1937 р. Хатаєвича звинувачують в участі у антирадянській змові, заарештовують і незабаром розстрілюють. Його ім’я зникає з назви театру, який із цього року став називатися на честь Тараса Шевченка. Художнє керівництво переходить до П. Олексієва.

У 1937–1939 роках у будівлі театру проводиться масштабний ремонт та реконструкція. Саме тоді над сценою з’явилася висока надбудова для переміщення декорацій.

З початком війни, влітку 1941 року, трупу евакуювали до Казахстану. А в лютому 1942-го окупаційна влада вже відкрила театр з іншими артистами. Голова міської управи А. Самойленко призначив директором та головним режисером Федора Гладкова. Він керував театром до 23 червня 1943 року. За цей час поставив 14 вистав – щомісяця у театрі була прем’єра. Трупа складалася з 7 жінок та 15 чоловіків. Ставили переважно українських класиків. У грудні 1942 р. Ф. Гладков поставив драму «Марко Отава». П’єсу написав учитель школи № 21 м. Кам’янського А. Сенік. Вона розповідала про звірства більшовиків, розкуркулювання, голод 1931–1933 років.

Цю постановку комуністи Гладкову пригадали після звільнення від фашистської окупації. Його розшукали в Умані, куди він переїхав, і заарештували 4 березня 1945 року, засудивши до 10 років норильських таборів. Федір Гладков (фото нижче) відсидів вісім із половиною років. Після визволення грав у Дніпропетровському, Сумському, Сімферопольському та Київському театрах, знімався у кіно (в епізодичних ролях). 1992 року його реабілітували, вже посмертно.

З евакуації театр ім. Шевченка повернувся у 1944 році. А вже у 1949-му трупу перевели до Кривого Рогу, де на її основі було відкрито театр драми та музичної комедії.

У приміщенні театру розташувався Дніпропетровський обласний пересувний український театр. З 1956 року він називався Дніпродзержинським українським драматичним театром ім. Лесі Українки.

В 1962 році вийшла постанова Радянського уряду про скорочення кількості міських театрів. Театр ім. Лесі Українки було закрито…

Відродження

Нова історія театру в нашому місті почалася лише 1981 року. На тій самій сцені, у тій самій будівлі – колишній Народній аудиторії.

Сьогодні Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки має три сцени. Окрім рідної, на площі 250-річчя міста, 2, з 2017 року працює Нова сцена у колишньому ПК ім. Горького. А з вересня цього року до них додалася Мала сцена – колишній Інженерний клуб, а згодом Музей історії ДМК. Тут розпочав роботу перший у нашому місті ляльковий театр.

Варто зазначити, що сцени міського театру часто приймають гастрольні тури відомих театральних колективів та естрадних виконавців.

В цілому ж, театр у Кам’янському люблять, а сам він давно став невід’ємною частиною культурного життя нашого міста. Порожньої глядацької зали тут не буває…

Галина Денисова

При підготовці публікації використано матеріали сайту teatr-kam.com