Долі кам’янчан під час Другої світової: клаптиковий костюмчик та випробування платиною

Спогади, які не залишать байдужими.

Відомий у місті історик та краєзнавець, багаторічний директор музею історії нашого міста Ніна Олександрівна Циганок поділилася з редакцією розповідями мешканців Кам’янського/Дніпродзержинська про ті часи. Вона збирала ці історії, коли працювала завідувачем архіву музею історії ДМК. Її співрозмовниками були переважно працівники металургійного комбінату та члени їхніх сімей. Першу публікацію циклу дивіться тут. 

Клаптикове шиття
Цю розповідь Ніна Олександрівна Циганок записала зі слів Лідії Петрівни Левченко, яка довго працювала в системі дошкільної освіти Дніпродзержинська. Лідія Петрівна зберігала сімейну реліквію – крихітний дитячий костюмчик (штанці та курточку), зшитий вручну з різномастих клаптиків. Це була єдина пам’ять про маленького братика Вову, який з’явився на світ того дня, коли мама отримала похоронку на батька, що загинув на Фінському фронті.

Самій Ліді було тоді 2 роки. Родина мешкала у робочому селищі Акулічі (це біля Брянського лісу). У вересні 1941 року селище окупували німці. Великих запасів у простої вчительки не було. Тільки те, що вдалося виростити на городі. Пекли коржики з картоплі з жолудями, їли сушені гриби. Маму та її 14-річну сестру Зіну німці ганяли на лісозаготівлю – голодних та абияк одягнених. За це один раз на тиждень давали по буханці чорного хліба навпіл з висівками. Цей «делікатес» був лише для дітей.

Маленький Вова підростав, а одягнути його не було в що. Ось мама і набрала різних клаптиків і пошила синочку костюм. Сьогодні клаптикове шиття називається красивим англійським словом «печворк», виглядає ошатно і стильно. Рукоділля Вовиної мами виглядало як втілений відчай. Ці клаптики не були підібрані за кольором та формою. Вони були просто підібрані, щоб одягнути дитину. А потім ще й латані-перелатані. Маленький Вова помер у 1944 році від кору – слабкий організм не впорався із хворобою. Жодної фотографії хлопчика не лишилося. А його костюмчик старша сестра Ліда зберігала багато років і лише після наполегливих прохань Ніни Олександрівни Циганок погодилася передати до музею ДМК.

Костюмчик Вови Левашова був одним із експонатів виставки «Життя населення краю в окупації», яку музей історії ДМК представляв у національному історичному музеї ім. Д. Яворницького (м. Дніпро) до 70-річчя початку Другої світової війни. Цікаво, чи вцілів костюм під час передачі фондів закритого музею металургійного комбінату до музею історії Кам’янського…

На фотографії з архіву газети «Прапор Дзержинки», збереженій Н. О. Циганок, Лідія Петрівна Левченко на зустрічі зі школярами у 2010 році. У руках – той самий костюмчик

 

Подвиги бувають різні. Ця розповідь про моральний подвиг
Про цю дивовижну історію в музеї ДМК зберігалися записані спогади. Ніна Олександрівна Циганок показала мені копію документа.

Коли 1941 року металургійний завод з нашого міста евакуювали на Урал, начальнику теплотехнічної лабораторії Іваниченку Миколі Даниловичу доручили вивезти із собою дорогоцінні метали (срібний припій та платину).

Це фото Миколи Даниловича Іваниченко, яке зберігалося в музеї ДМК

У Нижньому Тагілі заводське обладнання встановили на місцевому металургійному заводі. Туди й пішов працювати Микола Данилович. У цінному металі потреби не було, і йому віддали на зберігання. Микола Данилович рвався на фронт. Але він був цінним фахівцем, його не відпустили. Бувало, цілодобово не виходив із заводу. Він часто говорив дружині Марії Семенівні, щоб обов’язково зберегла заводські цінності, якщо з ним щось трапиться. Наче передбачав… На виробництві трапився нещасний випадок, і Микола Данилович трагічно загинув на роботі. Сім’ї дуже важко довелося після втрати годувальника. Марія Семенівна із двома синами голодували.

Після звільнення Дніпродзержинська родина почала збиратися у дорогу. Як у Нижньому Тагілі, так і в дорозі, фактично пухли від голоду, але жінка не продала ні грама дорогоцінного металу, що залишився в неї. А щоб не вкрали дорогою заводську цінність, вона пошила дітям пояси з кишеньками, куди й розклала платину та срібло.

У травні 1944 року все до одного грама вона передала за актом на завод. Наказом директора металургійного заводу Н.М. Фоменко Марії Іваниченко було оголошено подяку, виділено премію та матеріальну допомогу. Акт зберігся. Ось його копія.

Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: монументу Слави – 50 років