Історія Кам’янського-Дніпродзержинська: відоме фото, зроблене понад 90 років тому. Де ж це зараз?

Це один із головних проспектів нашого міста. Але упізнати його непросто: одні будинки знесли, інші збудували, а по дорозі вже давно не їздять кінні брички.

Звідки фото

Перед вами світлина з книги краєзнавця Ігоря Подзерка (на жаль, Ігоря Вікторовича вже немає в живих). Вона називається “Мой город”. Напис під фото:

«Проспект Пелина (сьогодні Гімназичний – прим. автора), 1931 год. На фоне хлебозавода – конная хлеборазвозка».

Пропонуємо також знімок, зроблений приблизно з того ж ракурсу в наші дні:

Про ту епоху

У 1925 році металургійний завод у нашому місті був знятий з консервації і відновив роботу повним циклом після непростого періоду воєн з 1914 по 1920 рік, які в тій чи іншій мірі торкнулися і нашого краю.

Період другої половини 20-х, а також 30-х років минулого століття відзначився значним зростанням промислового потенціалу міста, масштабним житловим будівництвом та збільшенням населення. У 1925 році в Кам’янському проживало 34 тис. 150 осіб, а 1939 року тут уже було 148 тисяч жителів. Щоправда, таке зростання, напевно, також пояснюється і тим, що до міста Кам’янського в 1938 році приєднали великі села Романкове і Тритузне.

При цьому не варто забувати, що це були роки репресій стосовно тих, хто виявився неугодним новому більшовицькому режиму.

Так чи інакше, але саме у 1920-х на проспекті Пеліна розпочалося масштабне будівництво. Було відкрито Хлібозавод №1 (він працює і зараз). Зведено будинки селища робітників-металургів (Пеліна, 20-42). Збудовано групу житлових будинків РЖБК (Робочого житлово-будівельного кооперативу) на просп. Пеліна, 69-73; гуртожиток робітників-металлургів заводу на просп. Пеліна, 61. 1928 року завершено зведення будівлі фабрично-заводського училища (ПТУ, що розташоване навпроти пам’ятника Прометею).

Архітектурний стиль того періоду – аскетичний конструктивізм. Для нього притаманні суворий геометризм, лаконічність форм, ніякого декору.

Чого на фото поки що немає

Якби цей знімок ми робили сьогодні, то напевно в кадр потрапив би і будинок №47. Зараз тут розташована Державна виконавча служба Заводського району. Але серед містян він більше відомий як РАГС (“Палац щастя”). І не дивно, адже у цьому статусі будівля прослужила з 1969 року до квітня 2023-го:

На фото: та сама будівля “Народження нової сім’ї дніпродзержинців”, світлина із фотоальбому “Дніпродзержинськ” (1981 рік)

Ну а в нашій публікації ми зазначимо, що зведена вона була 1941 року. І спочатку це був житловий будинок на 4 квартири. Туди заселилося керівництво Дніпродзержинського коксохімічного заводу (про це у своїх публікаціях розповідав краєзнавець Дмитро Кубанов).

До речі, якщо придивитися – немає ще й розташованої поряд із хлібозаводом багатоповерхівки. Йдеться про житловий будинок за адресою: просп. Пеліна, 53. Він був зведений у 1937 році. Призначався для інженерно-технічних працівників Дніпродзержинської державної районної електростанції (сьогодні це ТЕЦ, яка взимку обігріває мешканців правого берега). Ось цей будинок в центрі панорамного фото 1943 року:

Про кінну бричку (із сімейних спогадів)

Як вже зазначалося, на фото видно кінний візок, який розвозить буханці з хлібозаводу. Справді так воно й було, адже автомобілів у ті роки було зовсім небагато (на 1941 рік міський автопарк становив лише 10 одиниць, а ось кінних упряжок різного виду було понад 180, джерело нижче).

Більше того, хліб продовжували розвозити у такий спосіб і в післявоєнні роки (друга половина 1940-х та 1950-ті роки). Дружина мого двоюрідного дідуся – бабуся Поліна теж працювала в цей період на такому розвезенні. Її називали «їздовою». За розповідями родичів, набирали на таку роботу міцних чоловіків, щоб вони могли відігнати любителів поцупити буханець з возика.

Але бабуся Поля була бойовою і справлялася з таким завданням не гірше за чоловіків. Щоправда, був нюанс…

Прим’яті, підгорілі буханці з хлібозаводу могли в магазин не взяти. І ось тут мій батько, ще маленьким, разом зі своїм рідним братом були тут як тут. Вони дізнавалися у бабусі Полі, яким маршрутом вона їхатиме цього дня, і зустрічали її в обумовленому місці. Ну а вона, проїжджаючи повз, могла кинути їм буханець пом’ятого хліба. З ним вони бігли додому. Треба було бігти швидко, щоб дорогою його ніхто не відібрав.

Ігор Кузьминський

Література та джерела:
– «Історико-архітектурний опорний план міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів» https://data.gov.ua/dataset/540efb57-bc4a-4f28-b486-764b2a3c9ad8
– МIСТО ДНIПРОДЗЕРЖИНСЬК У РОКИ ВIЙНИ 1941-1945 Збірник архівних документів та фотографій file:///C:/Users/User/Downloads/14_%20(2).pdf
– Олександр Слонєвський «Дух ушедшей эпохи»
– дослідження краєзнавця Дмитра Кубанова
– Спогади очевидців