Майстриня декламації з Кам’янського – Марія Гончар

Вам доводилося декламувати вірші? В школі, в дитячому садку… А ви зможете озвучити вірш так, щоб незнайома людина з іншого міста надіслала вам збірку своїх поезій із проханням щось прочитати? У нашому місті є людина, яка декламує вірші саме так.

Знайомтеся: Марія Гончар – декламаторка, фотохудожниця, а також переконана популяризаторка української поезії. Їй вдалося органічно поєднати поезію, музику та відео в проникливі мінівистави. Давнє захоплення перетворилося на улюблену роботу. На її ютуб-каналі вже 359 поетичних відео, канал має 3,33 тис. підписників, а фейсбук-сторінка налічує понад 11 тис. читачів. Марія стала лауреаткою і фіналісткою численних конкурсів, фестивалів декламаторів.

Народилася і виросла в нашому місті. Доля подарувала їй талант і красу, але і випробувань було чимало. Марія навчалася в Дніпровському технічному університеті за спеціальністю «Філологія», коли хвороба загнала її в інвалідний візок. Дипломну роботу дівчина писала під крапельницями з хіміотерапією. На щастя, хворобу вдалося подолати.

Про те, як любов до віршів перетворилася на професію, ми розмовляли з Марією.

– Звідки у вас ця любов до українського поетичного слова?

– У гімназії №39, де я навчалася, зарубіжну літературу викладала Світлана Терейковська. Завдяки їй я закохалася в поезію. Зі Світланою Анатоліївною клас читав книги за ролями, ми ставили театральні вистави на позакласних заходах. Тоді я й почала декламувати.

– А коли виникла ідея запису ваших мінівистав?

– У 2017 році в кафе «The Beatles» була поетична раптівка, де я познайомилася з поетом і організатором заходу Сергієм Злючим. Як він вміє донести своє слово! Це захоплює. Згодом я вирішила записувати відео, популяризувати українську поезію. Першими озвучила вірші Ліни Костенко, Юрія Іздріка, Олени Теліги, Василя Симоненка. Звісно, коло моїх читацьких уподобань ставало дедалі ширшим. У 2018 році я вела активне життя, працювала в галузі освіти, але, на жаль, стався рецидив захворювання. Та своє захоплення я не полишила.
У 2020 році почала знімати відео систематично. Часи сумнозвісної пандемії та карантину. Але людям хотілося світла, а мені – ділитися любовʼю до поетичного слова. Тоді я почала отримувати від поетів і поеток їхні збірки віршів поштою, книг на полиці більшало. Вдячна всім за тепло та довіру!

– Як обираєте твір для читання?

– Знайомлюся з усіма віршами, які мені надсилають. Але озвучую не всі. Декламую те, на що відгукується серце. Про це одразу попереджаю авторів. Якщо мене запрошують на презентацію книги як декламаторку, то тоді пропоную авторам дібрати ті вірші, які вони хотіли б почути від мене. До записаного матеріалу намагаюся не повертатися. Коли дивлюся свої ранні відео, розумію, що сьогодні я, напевно, прочитала б деякі твори інакше. Але цінність саме в тому, щоб творити в моменті, фіксуючи ті почуття, що є зараз.

– Ваші відео здаються записаними на одному подиху. Скільки дублів робите?

– Іноді справді знімаю з першого разу. А буває, слово пручається. Можливо і 30 дублів. І більше.

– Які тексти «пручаються» частіше?

– Різні насправді. Іноді це мілітарна поезія. Коли озвучуєш вірші про війну, то емоції беруть гору. Бо кожне слово — жива рана.

– Яке обладнання використовуєте для запису відео, для фотографій? Хто вам допомагає?

– Я все роблю сама. Ось цим телефоном (усміхається). Користуюся штативом, мікрофоном та лампою. Можна обійтися без лампи – ліхтариком.

– Хто автор фонової музики, яка звучить у вашому відео?

– У відео, які я записую останнім часом, авторкою музичних творів є чудова композиторка Любов Лукіна (м. Мукачево). Ми познайомилися минулого року, коли розпочали роботу над циклом мілітарної поезії «In principi erat Verbum» – Україна: поезія часу війни» (упорядник та відповідальний редактор – підполковник ЗСУ Володимир Тимчук).

– Що читаєте для себе, окрім віршів?

– На жаль, з початком повномасштабної війни читаю менше. Здебільшого перечитую класиків. Наприклад, романи Гюґо і, як не дивно, Ремарка. Зараз зʼявляється багато цікавих українських ютуб-каналів – із задоволенням дивлюся «Твоя підпільна гуманітарка», «Степан Процюк», «Культуртригер», «Історія без міфів», «Шалені автор(к)и».

– Що вас сьогодні дивує?

– Не дивує, а більше надихає те, що, попри все, люди відкриті для поезії. Для багатьох це ніби «словотерапія», «віршотерапія». Люди емоційно більш готові до сприйняття віршів. А деякі – почали щиро цікавитися українською літературою, та віршами зокрема. До щему приємно, коли разом із книгами люди надсилають зворушливі листівки, написані від руки, чи якісь приємні дрібнички, які гріють серце. Безмежно дякую!

– Що б ви сказали тим, хто ще нерішуче міркує, чи виносити на загал свою творчість?

– Якщо ви робите щось добре та з душею, обов’язково знайдуться ті, хто вас підтримає! Творіть! Життя одне. Наснаги!

Побажаємо Марії здоров’я, сил, благополуччя та цікавих зустрічей з талановитими поетами!

Галина Денисова

Читайте також: Яскрава палітра Анастасії Пустовойтенко – художниці з Кам’янського