Невигадані історії старого Кам’янського: як шукали скарб

Вивчаючи родовід відомих містян…

Цей кумедний епізод із діяльності правоохоронців минулого століття розповіла редакції відомий краєзнавець та журналіст Людмила Глок. Але все по порядку.

Успішний службовець

Життя складалося так, що Володимир Олексійович Клунніков дуже вдало просувався кар’єрними сходами, про що повідомляло видання тих років «Сенатские Ведомости». Опустивши деякі деталі, зазначимо, 1911 року він став приставом села Кам’янського (стосовно наших часів – це начальник поліції міста, – прим. редакції).

На фото: такий вигляд мали поліцейські тих часів. Із книги О. Слоневського та О. Мороза “Белые пятна истории Каменского-Днепродзержинска “  

У метричній книзі Різдво-Богородичної місцевої церкви знаходимо запис про народження 31 січня 1909 року у Клуннікова (спадкового почесного громадянина, поліцейського прикажчика села) доньки Валентини.

Кумою стала дружина нотаріуса Крюкова (хто не знає, Крюков – це людина, у якої вперше в місті з’явилося авто, – прим. редакції). Поліцейська дільниця та будинок нотаріуса стояли по сусідству на розі Проспекту. Будинок нотаріуса, хоч і в руїнах, але існує й донині (пр. Гімназичний, 3).

Представивши героя нашої розповіді, перейдемо до подій, що залишили слід у документах, які зберігаються у фондах Державного архіву Дніпропетровської області.

Шалені гроші

Підвищення у чині пана Клуннікова у березні 1911 року збіглося з директивою Департаменту поліції під грифом «Секретно» начальникам Губернських жандармських управлінь:
«По полученным сведениям, для розыска зарытых на берегу Днепра денег в размере в размере 10 000 рублей из Тобольской губернии выехал по подложному паспорту отбывший срок ссылки, социалист-революционер Игнатий Игнатьев Краевский.

(Від редакції – трохи про ціни тих років: модне чоловіче пальто можна було купити за 50 карбованців; крута швейна машинка «Грітцнер» коштувала 58, а тут – цілих 10 тисяч!)

Имеется довольно неопределенное указание на место нахождение этих денег, а именно: на берегу Днепра есть водокачка, от нее ведет дорога в город, далее нужно отсчитать 10 телеграфных столбов, причем неизвестно, в какую сторону считать, в сторону ли от города к водокачке, или от какого-нибудь другого места, или совершенно в другую сторону от города; кроме того, указывается, что от столба нужно отступить три шага, но в какую сторону надлежит сделать эти шаги – неизвестно (…)»

На фото: та сама водокачка Дніпровського заводу, збудована у листопаді 1888 р. (є однією з найдавніших споруд нашого міста) 

Уявити лише, як жандарми вздовж усього Дніпра, на березі якого стоять водокачки… Дорога до міста. Стовпи. Але наказ!

А 22 березня до Катеринослава приходить інша депеша, що нібито Краєвський ще 5 березня виїхав із Тюмені до Брянська з дорученням знайти захований скарб. Але дорогою зійшов за 200 км від Єкатеринбурга, де «волочився за якоюсь гімназисткою».

Але справа не в затриманні закоханого соціаліста! Потрібно знайти 10 000 карбованців.

І поліція Наддніпрянщини «носом риє землю». Звіти про виконані землерийні роботи лягають на стіл начальства.

Наказ є наказ…

Під особистий контроль бере пошук і пристав села Кам’янського Клунніков. Він повідомляє, що ним встановлено секретне спостереження за допомогою переодягнених двох городових та одного агента за місцевістю по лінії телеграфних стовпів, що ведуть від заводу до заводської водокачки. Про все помічене буде негайно повідомлено.

Чи не збереглися документи, чи нічого не було помічено, але чим закінчилася пошукова авантюра 100-річної давнини, залишається загадкою.

Можливо, у нашого Володимира Олексійовича Клуннікова вистачило здорового глузду, щоб не вислужуватися перед начальством як помічник начальника Єкатеринославського губернського жандармського управління.
3 травня 1911 року він доповідав «Цілком таємно. Особисто» керівнику:
«В ночь на сие число под моим непосредственным руководством и при содействии Полицейского надзирателя 2-й ч. г. Александровска Костюченко, Пристава г. Никополя Красильникова и вахмистра Кичкаского Отделения Екат. ЖПУ Шимкова было произведено фактическое, путем рытия, обследование грунта не у четырех, как предполагалось, а у пяти телеграфных столбов, так как оказалось, что Александровская водокачка (городская), хоть и находится на берегу р. Московки, но имеет свой паровой насос на берегу р. Днепр».

Не менше старався і пристав Амура та Нижньодніпровська, який не тільки викопав ями глибиною людського зросту, а й встановив спостереження за ними на три тижні!

Отак боролися з революційними «общаками» жандарми. І на цьому фоні наш пристав Клунніков виглядає зовсім не рвучим підмітки службістом. А от перебувати на посаді йому залишалося до лютого 1917 року, коли ухвалою Тимчасового уряду поліцію було скасовано.

P. S. До речі, будівля водокачки відтоді помітно занепала, але розташована на колишньому місці. Так що…

На фото: водокачка, наш час

Ну а якщо серйозно, при міському Краєзнавчому товаристві любителі історії міста мають намір невдовзі презентувати відділення, яке візьметься за вивчення родоводів. Тож попереду ще не одна цікава історія!

В публікації використано фотоматеріали фондів “Народного музею ДМК”

Людмила Глок
Підготував до публікації Ігор Кузьминський

Також читайте: Кам’янське, проспект Свободи, майже 100 років тому. Звідки знято?