Нижня колонія – легендарне селище в історії Кам’янського: факти, дати, коментарі

Як відомо, металургійний завод запрацював у Кам’янському в 1889 році. Він був створений на базі Варшавського сталеливарного заводу, який бізнесмени Південно-Руського Дніпровського Металургійного Товариства перевезли в наш край по частинах з Польщі та розмістили його на землях, які було викуплено у сільської громади тоді ще села Кам’янського.

Одночасно з виробничими потужностями для робочих та службовців підприємства активно будувалося житло та громадська інфраструктура: лікарня, училище, магазин (крамниця «Товариства споживачів») тощо. Про заводське селище Верхня колонія, де мешкали керівництво і переважна частина службовців, написано вже чимало. Окрім цього, шанувальники історії хоч сьогодні можуть туди завітати і на нього подивитися. Дійсно, Верхньою колонією цей район в місті вже мало хто називає (переважно краєзнавці), не збереглася і частина старовинних будівель. Проте там ще залишилось багато з тієї давньої епохи, коли наше місто тільки народжувалося…

А от з Нижньою колонією (район, де жили робітники, майстри та деякі службовці Дніпровського заводу) історія інша. Зараз від величезного для того часу селища не залишилося і сліду. Не так багато узагальненої інформації про Нижню колонію і в літературі. Збереглися хіба що старовинні карти та з пів десятка світлин, дивлячись на які багато хто з кам’янчан навіть не здогадається, що це знято у нашому місті. Тож давайте спробуємо розібратися, де це відоме селище знаходилося і що собою уявляло.

Місце розташування

Фото з фондів Музею ДМК

Письменник та історик Олександр Слоневський порадив у цьому питанні звернутися до старовинного плану, який було опубліковано в книзі «Описание Днепровского завода Южно-Русского Днепровского Металлургического общества» (видана у 1908 році, далі – «Опис»).

Так от, згідно з цим документом виходить: якби сьогодні з площі Ясюковича ми спустилися вулицею Прохідний тупик до нижньої прохідної заводу, то 130 років тому попереду, за залізничними коліями, побачили б не теперішні виробничі потужності, а житлові будинки (і зокрема центральну частину цього селища). Крайня ліва межа Нижньої колонії доходила б до селища Піски, права – вела б далеко в теперішню промзону комбінату.

Умовним кордоном між Верхньою та Нижньою колоніями була теперішня вулиця Вокзальна і залізнична колія (заводські потяги в цьому місці курсують і зараз). Спуститися з Верхньої колонії до Нижньої (яка і мала таку назву через те, що розташовувалася нижче) можна було через міст (на нього казали «шляхопровід»). До речі, на думку Олександра Слоневського, теперішній міст, який веде територією заводу від нижньої прохідної в напрямку аглофабрики, знаходиться фактично там, де і був зазначений «шляхопровід».

Фото з фондів Музею ДМК

Кількість будинків і як все було облаштовано

Аби розібратися в цьому питанні, історик знову пропонує звернутися до «Опису». Так от, в ньому зазначається, що Нижня колонія налічувала 129 будинків: 66 з них були дерев’яними, 19 – дерев’яними і обкладеними цеглою, 44 – з каменю.

Усі будинки були одноповерхові, переважно розраховані на дві квартири. В кожній квартирі була передня, комора та кухня. Також було декілька будинків казарменого типу – на 4 та 8 квартир. Кожному будинку було відведено сад, дерев’яні сараї та льодовик (для зберігання продуктів).

Варто зазначити, що на вулицях Нижньої колонії були електричне освітлення та водопровід (гідранти було встановлено на кожній вулиці і у кожному садку).

І ще: не тільки «Опис», але й інші книжки тих років свідчать, що як у Верхній, так і в Нижній колонії було дуже багато дерев. Більше того, говориться буквально таке: «Колонии утопали в садах»…

Фото з книги «По Екатерининской железной дороге»

Про заробітки тих часів

Згідно з даними книги «По Екатерининской железной дороге» (рік випуску – 1903), на початку минулого сторіччя на Дніпровському заводі працювало 6 300 чоловік (переважно робітники, які у своїй більшості були не місцевими).

В книзі розповідається, що отримати житло в Нижній колонії було не так легко. Кількість квартир в заводському селищі була в декілька разів меншою, ніж робітників. Ті, хто сюди не заселився, винаймали куточок у мешканців села Кам’янського.

У читачів напевне виникне бажання дізнатися, як жилося мешканцям Нижньої колонії, що вони могли собі дозволити, на що вистачало їхніх заробітків.

Тож почнемо з того, що ситуація з оплатою за квартиру була наступною:
• службовцям житло в Нижній колонії надавали безкоштовно;
• робітники платили по 2-4 карбованці в місяць.

Аби зрозуміти, багато це чи мало, зазначимо: середня заробітна платня у робітників на Дніпровському заводі, за даними книги «Кам’янські етюди в стилі ретро» історика Наталії Буланової, становила 30 карбованців на місяць. Історик Олександр Слоневський називає середній заробіток по заводу – 40 карбованців у місяць. При цьому він зауважує, що «хлопчики на побігеньках» отримували 10-15 карбованців, а кваліфіковані фахівці могли заробляти навіть до 200 карбованців на місяць.

За даними Н. Буланової, харчування людини обходилось 6 карбованців 77 копійок на місяць (якщо ще й винаймати кухарку – 10 карбованців у місяць). Ціни ж на продукти були такими:
• буханець хліба вагою у 2 кг тоді коштував 5 копійок;
• кіло сала – 50-60 копійок (тобто, на 30 карбованців можна було купити 60 кг сала);
• десяток яєць – 10-19 копійок.

В книзі «Кам’янські етюди в стилі ретро» також знаходимо інформацію про вартість одягу, коли на нього були гарні знижки:
• костюм чоловічий – 10-18 карбованців;
• добротні черевики – 7 карбованців;
• просте жіноче пальто – 18-45 карбованців.

До речі, ось ще інформація про вартість побутової техніки тих часів. Наприклад, модну швейну машинку фірми «Гритцнер» можна було купити за 33-58 карбованців.

Проте, розповідаючи про заробітки, не варто забувати, що робоча зміна була 12 годин, з них безпосередньо для роботи відводилося 10 годин. Виробничі травми отримував майже кожен третій співробітник, 98% яких припадали на забої та невеличкі порізи. Також на підприємстві діяла власна система штрафів, яка забороняла вживання спиртного, азартні ігри, порушення техніки безпеки.

В цілому, чим вище була кваліфікація робітника – тим краще були його заробіток та умови праці. Тож по-різному складались і долі у робітників заводу: одні врешті-решт могли заробити на власний будинок, вивчити дітей (навчання у Заводському училищі було безкоштовним); інші (переважно холостяки з російських губерній) – спивалися в чисельних шинках, які були розташовані біля самісінької прохідної заводу та у селі Кам’янському. До речі, на вимогу заводоуправління в день видачі авансу та получки питні заклади не працювали.

Фото з книги «Кам’янські етюди в стилі ретро»

Нижня колонія: кінець історії

Олександр Слоневський розповів журналісту, що вказане селище проіснувало до кінця 20-х – початку 30-х років минулого століття. Воно було знесено під час масштабної реконструкції Дніпровського державного заводу у Кам’янському, яка проходила під керівництвом тодішнього технічного директора Івана Павловича Бардіна (працював на цій посаді з 1925 по 1929 рік). Саме він запропонував розширяти завод в напрямку Нижньої колонії, серед іншого – розгорнути доменні печі паралельно Дніпру (вони, а також аглофабрика фактично і розташовані сьогодні на місці колишньої Нижньої колонії).

Під час підготовки цієї публікації журналіст знайшов цікаве фото, яке опублікував краєзнавець Дмитро Кубанов. Світлина датована 30-ми роками минулого століття (краєзнавець знайшов її у фондах Центрального державного аудіовізуального і електронного архіву).

На ній можна побачити процес реконструкції, який ініціював І. Бардін, а також залишки Нижньої колонії.

До речі, дуже цікаво процитувати декілька коментарів краєзнавців Віталія Шрамка та Людмили Глок до першої публікації цього фото. Зокрема, вони розповіли, куди відселили мешканців Нижньої колонії.

Виталий Шрамко:
«В это время часть отселяемых с Нижней Колонии срочно начинали методом народной стройки возводить себе дома. Это новое поселение называли “Городок”. Это те двухэтажные домики в периметре пр. Шевченко – ул. Павловская и ул. Спортивная-Манаенкова. Эти дома сохранились и по сей день.

Вторая волна переселения с Нижней Колонии началась в 1932 году на возведенную за полтора года улицу с 13 домами (ныне ул. Манаенкова).

И остальных бывших жильцов Нижней колонии переселили в несколько 4-этажных домов в верхней части пр. Шевченко, левая сторона. Они и сейчас существуют».

Глок Людмила:
«Городок ДДГРЭС, куда отселяли из Нижней колонии, еще сохранился на ул. 8 Марта. Домики на 4 квартиры».

Від автора. Назва «Нижня колонія» ще довгий час використовувалася серед мешканців Кам’янського (зокрема, про неї згадували колишні переселенці з тих місць). Пізніше вона стала потроху забуватися, а інформація про це відоме колись селище почала ставати все більш уривчастою та розрізненою…

Останнім часом, завдяки зусиллям міських краєзнавців, про Нижню колонію заговорили знову. Є надія, що ця цікава сторінка минулого Кам’янського не буде загублена. А це означає, що ми зможемо краще розуміти історію нашого міста і в ній буде менше білих плям.

До речі: судячи з нових даних проекту oldmaps.dp.ua (синхронізує зображення старих фотознімків та сучасних гугл-карт) частину будівель Нижньої колонії в районі нинішньої вулиці Коваленка та Прохідний тупик ще не було знесено у 40-х та 50-х. Про це свідчать дані Плану м. Дніпродзержинська, датованого 1956 р.

Ігор Кузьминський