Сьогодні, 23 січня, відзначається день ручного письма або почерку (цікаві факти)

Вперше його відзначили у США 1977 року з ініціативи Асоціації виробників письмових приладів (WIMA) для того, щоб наголосити на важливості рукописного текста. Педагоги тоді почали відзначати, що дітей все важче вчити писати. Дату обрали на честь дня народження конгресмена Джона Хенкока. У 1776 він брав участь у підписанні Декларації про незалежність США. Підписувався великими, широкими літерами.

Писати на папері зовсім не теж саме, що механічний набір тексту. Коли людина пише вручну, розум і тіло синхронізуються, думки йдуть у такт із написанням слів. Ще одна перевага ручного письма в тому, що записи зберігаються на папері, а записи на магнітних стрічках та цифрових носіях потрібно відновлювати, щоб зберегти. Крім того, за почерком можна багато дізнатися про людину. Графологія – наука про ручне письмо – з’явилася в 1875 році.

Цікаві факти про ручне письмо
Найкращий почерк у світі було виявлено в Непалі у 14-річної школярки.

Хосейн Мохаммед Декхані – громадянин Ірану, прославився як автор найдовшого листа у світі. У своєму листі, понад 150 м і вагою 2,5 кг, він висловив образу своєму товаришу за тривале мовчання.

Автором найкоротшого листа є Віктор Гюго. Він надіслав його своєму видавцеві. У листі був лише знак питання. Автор хотів дізнатися реакцію на свій твір. Відповідь була такою ж короткою – знак оклику.

Першу рукописну українську книгу – Пересопницьке Євангеліє було створено у 1561 році. Переписом займалися ігумен Григорій та його помічник Михайло. Євангеліє було переписане настільки вишукано, що й досі вважається твором каліграфії.

Більше 40 рис характеру людини можна визначити за її підписом. Вважається, що в оптимістів хвостик підпису завжди дивиться вгору, а у схильних до песимізму – вниз. Власник довгого підпису – розсудлива і глибоко мисляча людина.

Ручне письмо сприяє запам’ятовуванню. Виводячи літери на аркуші паперу, людина легше концентрується і ставиться до написаного уважніше. Вчені називають це «механічним підкріпленням».

Чим писали наші мами та бабусі
Моя мама пішла до школи у 1946 році. Тоді школярі писали сталевими перами, які кріпилися в дерев’яних утримувачах. Перо потрібно було постійно макати в чорнило. Чорнильниці-непроливайки школярі приносили із собою. Непроливайками вони були теоретично. Щоб не зіпсувати книги та зошити в портфелі, чорнильниці носили окремо, у спеціальних мішечках із тканини. На партах були передбачені спеціальні поглиблення, того ж розміру, що й чорнильниці.
А ще на гострому пері через деякий час збиралися волокна паперу. Тоді лінії виходили товстими, неохайними, і зростав ризик посадити ляпку. Потрібно було мати із собою спеціальний шматок тканини для очищення пера.

   

Коли в перший клас пішла я (був 1976), у нас вже були так звані авторучки – з резервуаром для чорнила. Траплялося, що ці ручки протікали. Тож у шкільні зошити тих років вкладалися аркуші промокального паперу. На ці пера теж налипали волокна паперу, але в нас уже були не ганчірки, а спеціальні перочистки – 5-6 невеликих шматочків шкіри, з’єднаних посередині заклепкою.

 

Кулькові ручки тоді вже були у продажу. Але до 4-го класу користуватися ними не дозволяли. Вважалося, що це зіпсує почерк.

Використані матеріали сайту 

Галина Денисова

Читайте також: У Кам’янському відбувся фінал міського брейн-рингу