В Кам’янському жінка з успіхом лагодить смартфони, планшети, ноутбуки

Всупереч стереотипам.

Все почалося з того, що один із членів нашої редакції розповів про чудового майстра з ремонту телефонів. У його літньої родички зламався смартфон – ні близьким зателефонувати, ні лікареві. Пішла до однієї майстерні – покривилися і не взялися, до іншої – те саме. А в третій майстерні була молода жінка. Вона телефон і полагодила!

Жінка, що професійно лагодить електроніку в Кам’янському! Я пішла знайомитись.

Виявилося, що у сервісному центрі ONE SERVICE, що на бульварі Будівельників, 25 (це лівий берег) не одна така майстерня. Коли я запитала чоловіка, де знайти жінку-майстра, у відповідь почула не дуже ввічливе: «Майстри усі тут, а жінка – там».

Фахівця з ремонту електроніки звуть Тетяна. У неї багато замовлень і багато сімейних турбот, але вона знайшла час для інтерв’ю.

– Розкажіть, звідки ви родом, хто ваші батьки.
– Народилася та виросла у нашому місті. Закінчила ЗОШ N21. Мої батьки – звичайні люди, загартовані негараздами буремних 1990-х. І народили мене в цих же 1990-х. Я їм дуже вдячна за те, що в складні часи не дали мені відчути, що таке голод, бідність та безвихідь.

Мама за фахом пекар-кондитер, але працювала у багатьох сферах, починаючи від заводу та закінчуючи роботою на себе – випічкою на замовлення. Батько був автомайстром широкого профілю. І, скільки себе пам’ятаю, в дитинстві, як тільки тато починав щось лагодити вдома – я була тут як тут і щосили намагалася йому допомогти. Загалом мені з дитинства було цікавіше з технікою, ніж з пирогами.

Так склалося, що я досить пізня дитина в родині, тому, на жаль, батька давно немає в живих, а мама на пенсії.

– Яку здобули освіту і де навчилися лагодити телефони/смартфони?
– Освіта у мене медична, закінчила навчання з червоним дипломом, і свого часу дуже подобалося працювати у клінічній лабораторії. Але життя — дивна річ. Мій чоловік був одним із перших на лівому березі, хто почав займатися ремонтом телефонів, ще за часів кнопкових девайсів. І затягти мене у цю сферу він пробував давно. Але у мене в голові сиділа настанова: хто довірить свій гаджет майстру-дівчині? Адже у нас давно сформувався образ майстра-хлопця або чоловіка. Та й, ймовірно, це дуже складно розбиратися в ремонті телефонів.

Зараз я розумію, що немає нічого неможливого для людини, яка вміє та хоче вчитися.

Якось у сервісний центр, де працював чоловік, знадобився менеджер-приймальник, і я чудово впоралася з цим завданням. Але бути просто менеджером мені швидко набридло, тому потроху я почала вникати у процес ремонтів. І вдячна директору сервісу за те, що він не припинив мої починання, а підтримав і теж багато чого навчив. У наш час дуже круто, коли роботодавець не дивиться на ґендер, а дивиться на реальні здібності людини.

– Як виникла думка відкрити власну майстерню? Це ваша перша власна справа? Лагодите тільки телефони чи беретеся також за інші пристрої?
– Швидше це була не думка, а вимушений захід. І так, це моя перша власна справа. З початку війни ми працювали з партнером на рівних умовах, але бренд майстерні належав йому. Якоїсь миті наші погляди на розвиток сервісного центру почали кардинально відрізнятися. І найкращим рішенням стало не псувати одне одному життя, а розійтися.

Але, як я казала — життя дивна річ, і так вийшло, що наші офіси тепер знаходяться по сусідству, через стінку.

Наша майстерня береться не тільки за мобільні телефони, а й за планшети, ноутбуки, смарт-годинники, павер-банки та за решту дрібної та мобільної техніки. А якщо полагодити щось не в нашій компетенції, то намагатимемося підказати, де і хто зможе допомогти з ремонтом.

– З якими труднощами стикається жінка, яка займається ремонтом електроніки?

– Коли тільки починала, то було відчуття, що мене не сприймають серйозно, як би професійно я при цьому не спілкувалася. Та й у мене спочатку не було віри в себе. Знову ж таки: дівчина-майстер? Смішно! Але згодом я прийняла цінність своїх знань та умінь, зрозуміла, що моя завзятість у навчанні ремонтам не просто забава, а знання професіонала своєї справи. Я впевнена в свої роботі, спокійно можу дати гарантію на виконаний ремонт і завжди намагаюся дотримуватися термінів, адже сама не люблю, коли «годують обіцянками».

– Що найбільше любите у своїй справі?
– Можливість розвитку та різноманітність завдань. Кожен пристрій, кожна поломка, як свого роду головоломка, змушує не механічно виконувати роботу, а думати. Є, звісно, і типові ремонти, де з першого погляду зрозуміла несправність. А якщо не стояти на місці, розвиватися, то будь-яка головоломка зрештою перетворюється на «типовуху». Але безперечно – це не одноманітна і не нудна робота.

– Чим захоплюєтеся окрім електроніки?
– Насправді маю багато захоплень. Зупинюся на головних. Одне з них навіть не захоплення, а скоріше друга робота. Я кінний фотограф. Любов до коней та цікавість до фотографії у мене з дитинства, і я завжди мріяла об’єднати ці речі. І я не закинула свої мрії, як щось нездійсненне, а завзято навчалася і йшла до мети. Стайня при базі відпочинку «Дубовий Гай» стала для мене другою домівкою. Там я навчилася їздити верхи, і там я відбулася як фотограф.

Ще обожнюю гори та піший гірський туризм. Раніше частенько їздила з друзями на «велопокатушки» по області. Я – постійний член клубу «Вітязі», 10 років займалася історичним середньовічним боєм. Але, на жаль, через війну клуб призупинив свою діяльність.

Зоопсихологію теж можна назвати моїм хобі, хоча це вже скоріше частина мого життя, а не хобі.

– Що ви маєте на увазі, говорячи, що відбулися як фотограф? Де можна побачити ваші роботи?
– До війни я регулярно підробляла на базі відпочинку «Дубовий Гай» – фотографувала відвідувачів із кіньми. Частину фотографій викладала у Instagram. Але останнім часом сторінку не поповнюю.

Тетяна – дуже різнопланова людина та цікавий співрозмовник. Ймовірно, ми зустрінемося з нею знову і поговоримо не лише про ремонт гаджетів. А поки, побажаємо їй міцного здоров’я, миру та стабільності. Нехай вистачає сил і на улюблену роботу, і на родину, і на всі захоплення.

Галина Денисова

Читайте також: Художниця з Кам’янського додає місту яскравих барв