Людські долі. Історія родини з Кам’янського, яка майже у повному складі захищала Україну

До Дня Збройних Сил України відомий у нашому місті історик, краєзнавець і журналіст, багаторічний директор музею історії Ніна Олександрівна Циганок поділилася з редакцією своєю статтею про звичайну родину з міста Кам’янське, яка виявила незвичайну відвагу та рішучість. Публікуємо без змін.

Я, Циганок Ніна Олександрівна, належу до категорії «дітей війни», що тієї, ІІ Світової війни. Менш за все чекала, що мені доведеться знову побачити війну і писати про сучасних героїв-захисників країни.

Як я познайомилася з цією родиною
У 2015 та 2018 роках вийшли з друку дві моїх книги під назвою «Війна очима дітей війни». В обох збірках я була автором власних спогадів та історико-публіцистичних нарисів, складачем або редактором спогадів інших «дітей війни» чи їх дітей, а також юних журналістів-початківців. З останніми познайомилась на врученні нагород переможцям конкурсу, який проводився Дніпропетровською обласною радою ветеранів.

В їх числі була й учениця СШ №25 Софія Артеменко. Її нарис «Пишаюся братом» – хвилююча, прониклива розповідь про старшого брата Володимира Савицького. Він закінчив школу № 25, здобув професію водія у ПТУ №24. Ця професія дуже знадобилася йому під час служби в Збройних Силах України. Ось про цей період і писала Соня в своєму творі «Пишаюся братом» (Володя служив з 2014 по 2021 рік).

«Я пишаюся своїм братом та дуже чекаю на його повернення. Співпереживаю за долю кожного солдата, який ціною власного життя здобуває мир і спокій на нашій землі сьогодні. Приклад мого брата та його побратимів показує нам, молодим, високе розуміння обов’язку перед батьківщиною». Так закінчувала свою оповідь Соня.

У Софії є не тільки брат, а й старша сестра Аня. Вони з Володею двійнята, діти мами, Олени Вікторовни, від першого шлюбу.

Батько Соні був у лавах АТО з перших днів. Услід за ним пішов служить по контракту і Володя Савицький.

Воювали майже всі
У тому ж таки 2014 році поєднала свою долю з військовою справою і юрист Аня Савицька. За час своєї служби по трьох контрактах Аня була і водієм, і топографом, і начальником супутникової станції, і оператором автоматизованих засобів управління. Звільнилася у званні сержанта в 2022 році за станом здоров’я. Ще б пак. Диву даєшся, як могла така маленька, тендітна дівчинка носити цілих 8 років важелезний для неї бронежилет та інше обмундирування!

Як не тяжко було, але услід за чоловіком, сином та донькою, закінчивши курси «молодого бійця» у військо відправилася і мати – провізор Олена Вікторівна (фото на заставці).

Вдома залишилась лише одна Софія – студентка вишу.

Після виходу в світ моїх збірок було проведено понад 40 презентацій. Та, безумовно, найбільш пам’ятною стала презентація в СШ № 25, адже крім Софії Артеменко на ній були присутні Олена Вікторівна (її відпустили з Дніпровського шпиталю, де вона лікувала пошкоджену ногу) і Аня, яка на той час взяла відпустку.

Подальша доля членів родини
Пройшов деякий час. Мені дуже хотілося дізнатися, як складається доля у кожного з них, бо за тривалий час спілкування вони стали ніби моїми рідними. Та на телефонні дзвінки ніхто не відповідав. Нарешті відповіла Олена Вікторівна. Вона знаходилася уже вдома, але була така знервована, що я не ризикнула спрямувати її на розмову.

Майже через два роки, ось нещодавно, все-таки зателефонувала знову. Олена Вікторівна відповіла, що вона знаходиться в Нідерландах. Тому вирішила спілкуватися з Анею Савицькою, і ось що від неї дізналась.

Володя після повернення додому у 2021 році мав усього півроку на перепочинок (охороняв поля), а в лютому 2022 року, на другий день після повномасштабного вторгнення путінської Росії в Україну вже був у військкоматі. З 1 березня 2022 р (якраз у день народження мами) знову добровольцем по контракту вирушив у військо. Він і досі (на листопад 2024 р) знаходиться в лавах ЗСУ. За цей час усього два рази по 15 днів він був у відпустці.

Аня після демобілізації у вересні 2022 року намагається відновити своє здоров’я: ходить на масаж, в реабілітаційний центр, відвідує басейн і т. ін., доглядає за двома маленькими собачками і двома котами, один з яких дістався від загиблого друга Володі (тваринки допомагають у відновленні не гірше психологів).

– А мама не може доглядати за своїми «братами меншими»? – запитала я у Ані, пам’ятаючи, як колись Олена Вікторівна з захопленням розповідала про них.

– Та мами ж немає вдома, – відповіла Аня. З’ясувалось, що Олена Вікторівна, бойовий медик, за період служби, з 2016 по 2019 рік, отримала великі проблеми з судинами і після операцій у Часовому Яру та Дніпрі і ще – після тривалого лікування, як інвалід війни ІІІ групи змушена була піти у відставку.

– В Нідерландах мама з лютого 2024 р куди поїхала по догляду за своїм чоловіком, – продовжила Аня. – Кисіль Сергій Володимирович служив у сухопутних військах ЗСУ з 2015 року. У нерівному бою старший солдат Сергій Кисіль 18 січня 2023 р дістав тяжке поранення – у нього вибитий ліктьовий суглоб правої руки.

Сподіваючись обійтись без ампутації, його лікували в обласних лікарнях Запоріжжя і Дніпра, у лікарні № 7 нашого міста, півроку – в Києві (там він переніс 18 операцій!), у Львові, після чого Міністерством охорони здоров’я України 6 вересня 2023 мед-евакуацією був відправлений у Нідерланди.

– Спочатку майже півроку з ним була я, – розповіла Аня, – тепер – мама. Скрізь лікували. І все-таки без ампутації не обійшлося. Вона призначена на 29 листопада цього року.

Уявіть собі, як тяжко доводиться нашим захисникам на фронті. Але коли комусь із них і поталанить вижити, як-от старшому солдату Сергію Кисілю (два його побратими загинули на місці), то скільки ж їм іще доводиться боротися за життя!

Отож, шановні, коли зустрінете таку людину, хай і випадково, покладіть руку на серце і схиліть перед нею голову на знак подяки. Їм наша шана так потрібна!

А Софія Артеменко? Тепер і нею пишається вся сім’я. Закінчивши на «відмінно» спочатку музичну, а потім – загально-освітню школу, нині, як дочка учасників бойових дій, безкоштовно навчається в Дніпровському державному технічному університеті по спеціальності «філолог-перекладач англійської та французької мов». Отримує підвищену академічну стипендію. У цьому, 2024 році готується до ступу в магістратуру по спеціальності «соціологія». Бачите, як багато досягла Соня, хоч і без батьківської опіки весь цей час.

Ось так тяжким катком війна прокотилася по долі однієї сім’ї патріотів-захисників України.
Тільки в одній сім’ї буде два інваліди війни. А скільки їх у нашій державі!

Дай, Боже, щоб хоч Володя Савицький разом зі своїми побратимами з перемогою швидше благополучно повернувся додому!

На фото: мама, Олена Вікторівна, та Соня в Києві отримують медаль Сергія Володимировича 

Н. О. Циганок, історик

До публікації підготувала Галина Денисова

Читайте також: У Кам’янському відзначили Міжнародний день волонтера