Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: центральний проспект та автовокзал. Де це місце зараз?

Рідкісний знімок.

Перед вами світлина з міської газети «Дзержинець», датована 1960 роком. Знайшов її у старих підшивках краєзнавець Віктор Куленко. А днями про неї нагадала Людмила Глок, відомий журналіст та знавець історії міста. До речі, вона опублікувала його на своїй сторінці у ФБ не просто так…

Але спочатку розберемося, що ж на знімку. Зорієнтуватися допомагає напис, який свідчить, що на місці одноповерхового будинку (у центрі фото) буде збудовано міський вузол зв’язку. Нагадаємо, що на сьогодні це проспект Свободи, 44.

Ми під’їхали на цю адресу. Звісно, багато чого змінилося, але подібність даного місця з тим, що на старому фото, явно простежується:

Тож залишається додати кілька штрихів. Отже, будівля вузла зв’язку, про який йдеться у публікації «Дзержинця», буде зведена не пізніше 1962 року (у цей період вона вже проглядається на старих аерофотознімках міста). А ось його сусіди, яких видно на фото 1960 року – трохи старші.

Напевне, багато читачів впізнали довгий будинок на задньому плані старого фото. Це Шепетова, 4 (зараз Кобзарська). До речі, у коментарі до посту Л. Глок читач Viacheslav Khoroshoun, посилаючись на сімейні архіви, робить припущення, що на той час ця вулиця називалася Мінською. Продовжуючи цю думку, редакція, зі свого боку, робить припущення, що перейменування з можливої Мінської у Шепетова мало місце в 1957 році. Саме тоді у Дніпродзержинську змінили назви багатьом вулицям.

Частина будинку в лівому кутку фото – це теперішній проспект Свободи, 46. Точніше, та його частина, яка виходить вікнами на Шепетова/Кобзарську (на сучасному фото його закриває будівля вузла зв’язку):

Обидва згадані будинки є повоєнними, вони вже є на картографічному плані міста, який складався у 1956 році. Більше того, достеменно відомо, що їхній недалекий сусід на проспекті Свободи (будинок № 54, який багато хто називає «Світлана») був збудований у 1952 році.

До речі, головний проспект нашого міста, частину якого ми бачимо на світлині 1960 року, на той час мав ім’я комуністичного вождя Володимира Леніна. Нагадаємо, що до травня 1955 року проспект мав статус вулиці і в цій частині вона мала назву Нова Запорізька.

Ну а мешкало тоді в нашому місті (дані на 1959 рік) не мало не багато, а 194 тисячі осіб. Причому населення швидко зростало. Згідно зі статистичними даними 1956 року, воно становило 163 тисячі мешканців.

Автовокзал

З початку 2025 року в міських історичних пабліках часто обговорювалася тема, що колишній головний кінотеатр міста (імені Т. Г. Шевченка, відкрито 1 травня 1965 року) збудували саме на місці колишнього автовокзалу:

Зазначимо, до цього моменту не було жодної історичної світлини цього вокзалу. Не втратити цей цікавий момент історії нашого міста допомогли коментарі (спогади) двох відомих краєзнавців: Віктора Куленка та Віталія Шрамка. Їм ще в дитинстві довелося побувати на цій АС.

Під час дискусії навколо опублікованого Людмилою Глок знімку 1960 року з’ясувалося, що стара міжміська автостанція на місці майбутнього кінотеатру була не зовсім тим об’єктом, який уявляють сучасні мешканці, говорячи про автовокзал (з платформами, залом очікування тощо). Ось кілька коментарів:

Людмила Глок: «…Зачем им здание? Не было там никакого здания. Было просто место, где можно было сесть на автобус» (легкові авто, які можна побачити на строму фото, на думку краєзнавця, – це таксі. – Прим. автора)

Urchenko Larisa: «…да, Вы правы, там была только площадка для транспорта. Я жила с 1956 по 1960гг по ул. Жилой, 5 (Сачко) и каждое утро проходила мимо по дороге в д/сад». 

Віталій Шрамко, подивившись на одноповерхову будівлю, яка є на старій світлині, зазначив наступне: «Это бывшая автостанция междугородних перевозок. А 50 х годах я, с мамой отсюда уезжал несколько раз, ежегодно, на Запорожье, а потом в Гуляйполе. Билеты продавались за час до отправления в этом домике. Внутри были две кассы и лавки вдоль стен, больше ничего. Ни объявления по радио, ни воды, ни туалета. Мы потом отказались от автобуса и стали ездить из Днепропетровска в Гуляйполе…»

Що ж, з урахуванням зазначеної дискусії ситуація стає більш зрозумілою. У тому числі з’ясовується, що будиночок автостанції (місце відправлення автобусів) був ближче до будівлі майбутнього вузла зв’язку, а не до кінотеатру.

До речі, що цікаво…

Знайомлячись з цією публікацією, напевно багато читачів запитають: а коли з’явився нинішній автовокзал? Тут ми скористаємося напрацюваннями ще одного дослідника історії міста – Дмитра Кубанова (ось допис на його сторінці і фото):

Так от, сьогоднішній автовокзал Кам’янського на вулиці Володимира Сіренка (до цього Локтюхова, а спочатку Донській) було відкрито 1964 року.

До речі, за спогадами старожила, з якими поспілкувався журналіст, автобуси відправлялися звідси й раніше, але з менш облаштованої будівлі, яка не збереглася до наших днів.

Але що цікаво, дотепер у місті ще можна побачити будівлю однієї дуже популярної у другій половині минулого століття автостанції. Вона функціонувала паралельно зі згаданою АС біля майбутнього кінотеатру ім. Шевченка. На цю (приміську) автостанцію приїжджали автобуси, котрі привозили мешканців сіл, які прямували до Центрального колгоспного ринку міста. Життя тут кипіло вже з 5-ї ранку. І розповісти є що. Але це вже зовсім інша історія (а поки тільки фото; може, здогадаєтеся самі, де це):

При підготовці публікації використано:
– напрацювання краєзнавців Людмили Глок, Віталія Шрамка, Дмитра Кубанова;
– електронний проект oldmaps.dp.ua;
– публікація Ірини Шапочкіної, співробітника Музею історії міста, «Формування інфраструктури міста Дніпродзержинська (від 2016 р. – Кам’янське) упродовж 1943-1960 рр.: соціальний аспект».

Ігор Кузьминський

Також читайте: Микола Брусєнцов – творець одного з перших комп’ютерів і наш земляк