19 лютого – день народження відомого українського поета та перекладача, що жив у Дніпродзержинську/Кам’янському

Федір Григорович Ісаєв народився у селі Кудашівка (Калинівка) Криничанського району Дніпропетровської області у 1922 році. Вірші почав писати ще у школі. Перша публікація була у 1938 році. В 1940 році родина переїхала до Дніпродзержинська. До війни Федір працював коректором у газеті «Дзержинець». Його вірші друкували видання «Щаслива зміна», «Зоря», «Дзержинець», «Піонер».

У 1941-1943 роках Федір Ісаєв був у евакуації, в Узбекистані. Працював спочатку звичайним робітником на будівництві Фархадської ГЕС, пізніше – літературним працівником місцевої газети «Народне будівництво».

У 1944 році Ісаєв повернувся в Україну і все життя провів у Дніпродзержинську. Жив на вулиці Дзержинського (сьогодні – Павловська). Працював у газеті «Дзержинець», писав вірші, займався поетичними перекладами українською мовою з російської, білоруської, польської, грузинської, англійської, китайської та хінді. Його переклад поеми Лермонтова «Демон» визнано поетичним шедевром.

У 1950 році вийшла перша книга Федора Ісаєва «Придніпров’я», того ж року його було прийнято до Спілки письменників України. Згодом окремими виданнями вийшли одинадцять поетичних збірок. Загалом поет написав близько 2 000 творів. Деякі його вірші стали піснями. Федір Ісаєв писав про рідний край, про кохання, природу, людей, що жили і працювали поруч. У 1991 році він став першим лауреатом міської премії Дніпродзержинська у галузі культури, мистецтва та літератури.

Федір Григорович багато часу проводив у читальній залі міського архіву. Керівник архівного управління Кам’янської міської ради Галина Кулініч розповідала мені, що колектив молодих архівістів тоді дуже потоваришував із поетом. Він навіть присвятив вірш колишній завідувачці архіву Марії Гайдук. Федір Григорович і сам був архівістом у душі – всі його матеріали систематизовано та впорядковано. Ще за життя частину свого архіву він передав до архіву міста (листи від Максима Рильського, Володимира Сосюри, Володимира Канівця, Віталія Коротича, телеграму від Павла Загребельного). Після смерті Федора Ісаєва, 15 жовтня 2000 р., документи, що залишилися, архівістам передала дочка поета.

І, традиційно, кілька рядків від поета для читачів «Нашого Репортера»:
Не тихне пісня солов’їна –
Луна в гаю.
Туди піду і я зустріну
Любов мою.
Я задивлюсь в очей криниці,
Не випить їх!
Ти чарівніша від зірниці
Й пісень моїх.
О дай же, мила, теплі губи
Нехай нап’юсь.
В отих очах, до болю любих,
Хай утоплюсь!

У публікації використано матеріали відділу електронної та бібліографічної інформації Центральної бібліотеки ім. Т. Шевченка.

Галина Денисова

Читайте також: “Об‘єднані музикою”: учні кам’янської мистецької школи № 2 дали чудовий концерт