Архітектор «Зорі», «Лади», «Полум’яних зорь» – хто він?

Видатні особистості Кам’янського/Дніпродзержинська.

Нещодавно «Наш Репортер» публікував матеріали про знакові для нашого міста будинки, що формували в 1970-ті роки його архітектурний вигляд, – про готель «Зоря» та студентський клуб «Полум’яні зорі». Ми отримали багато коментарів із проханням розповісти докладніше про автора проєктів, архітектора Анатолія Романенка, ім’я якого згадується у статтях, і зібрали про нього інформацію.

Початок шляху

Він народився у 1938 році в Дніпропетровську, там пройшло його дитинство. З відзнакою закінчив середню та дитячу художню школу, потім інститут інженерів транспорту, здобув освіту інженера-будівельника у сфері архітектури. У 1960 році, після дипломування, поїхав за направленням до Казахстану, де 8 років працював в Алма-Атінському інституті «Каздорпроєкт». У СРСР була така практика – направляти випускників ВНЗ на роботу подалі від рідних місць. Хтось правдами та неправдами домагався «відкріплення», хтось залишався на новому місці назавжди. Анатолій Романенко проєктував житлові та громадські будинки в Алма-Аті та інших містах республіки, набув фахового досвіду, обіймав посаду головного архітектора про’ктів.

У 1968 році він переїхав до Дніпродзержинська і поступив на роботу до Дніпродзержинської філії «Укрміськбудпроєкту» (згодом – архітектурно-будівельний відділ КиївНДПІ містобудування, а пізніше – інститут «Дніпродзержинськцивільпроєкт»).

Обіймав посади головного архітектора проєктів, головного архітектора відділу, начальника відділу, заступника директора філії.

Будинки, що прикрасили місто

Анатолій Петрович Романенко є автором та співавтором проєктів визначних об’єктів нашого міста. В них простежується його особливий, фірмовий стиль, хоча більшість будинків було створено за типовими проєктами, а колектив Дніпродзержинських архітекторів «прив’язував» їх до місцевих умов і розробляв проєкти благоустрою. Це готель «Зоря», кінотеатр «Комсомолець», студентський клуб «Полум’яні зорі» (ця будівля унікальна, збудована за індивідуальним проєктом для Дніпродзержинського індустріального інституту). Казахстанський досвід Анатолія Романенка проглядається у вишуканих сонцезахисних конструкціях на фасадах Будинку політосвіти (сьогодні – Будинок дитячої творчості), будівлі тресту «Дзержинськбуд» (сьогодні тут знаходиться головний офіс “ПриватБанку”), будинку побуту «Лада».
У складі авторського колективу Романенко брав участь у розробці проєкту благоустрою Жовтневої площі (зараз – Визволителів) із монументом Слави та скверу від бюста Брежнєва до проспекту Аношкіна. Під керівництвом Романенка було розроблено проєкт реконструкції міського театру, втілений у 1980 році.

На посаді головного архітектора проєктів він розробляв проєкти забудови кварталів вулицями Алтайською, Дунайською; планував центр Південно-Західного району (біля “Комсомольця”) та мікрорайон № 3 (сьогоднішній ЦНАП та будинок з магазином «Каскад»); мікрорайони №1, 2, 3 на Лівобережжі.

Шамишина балка

З ім’ям Анатолія Романенка пов’язують і невдалу спробу забудови цієї лісосмуги. На крутому схилі з 1972 по 1975 рік звели цілий житловий масив, що складався з 19 панельних житлових будинків та однієї цегляної дев’ятиповерхівки (вулиця Онищенка, частина вулиці Скаліка/ Слісаренка та Ціолковського/Польської). Тут було гарно: мальовничий район осторонь заводських димів, поряд озеро, ліс (ось на фото):

Фото з архіву Віктора Куленка, сайт www.fotik.top  

Але з 1989 року тут почали фіксувати серйозні зсувні процеси та постійне підвищення рівня підземних вод (на 0,2-1,5 м щорічно). Потім було багато комісій різного рівня, і у 1991 році почалося відселення людей.

Чому взагалі балку зі складним схилом та зсувонебезпечним ґрунтом вирішили забудовувати? «Наш Репортер» встиг розпитати про це колишнього мера міста Сергія Шершнева (помер 2021 року). За словами Сергія Олександровича, голова виконкому міськради Микола Ктитарєв та перший секретар міськкому Компартії Віктор Добрик намагалися переконати обласне начальство у тому, що нові мікрорайони треба будувати на лівому березі. Але у керівництва області була інша думка.

Для остаточного вирішення питання з Дніпропетровська приїхала комісія. На її засідання запросили провідних архітекторів та будівельників нашого міста. Самуїл Кушнер, який був у ті роки головним будівельником Дніпродзержинської філії Державного інституту азотної промисловості (ДІАП), розповідав мені, як на цьому засіданні він категорично заперечував плани будівництва в Шамишиній балці. І заперечував не він один. Але члени комісії, за словами С. Шершнева, були із категорії «зроблю все, що начальство хоче». Вони побоялися повернутися до Дніпропетровська та доповісти: в районі балки будувати не можна. Щоб догодити керівництву, за підсумками своєї роботи вони підписали висновок такого змісту: ніякого лівого берега, місто має можливість будувати в районі балки. Аргументи міської влади та фахівців проігнорували.

Про будівництво злощасних будинків на схилі балки журналісту «Нашого Репортера» розповідав Ігор Шевченко. Він тоді працював на керівних посадах у будівельних організаціях Дніпродзержинська, головним інженером Міськкомунгоспу, а також старшим інженером Дніпродзержинської філії «Київського науково-дослідного та проєктного інституту міськбуду». Саме тут у 1971-1973 роках проєктували житловий масив. З архітектором проєкту, Анатолієм Романенком, Ігор Якович був знайомий. І. Шевченко пояснив, що проєкт міг бути успішним. Ці будинки були експериментальними, із так званим саморізальним фундаментом. За дотримання технології будівництва вони цілком могли простояти довго.

Але цю технологію проігнорували. Насамперед через властиву тим часам показушність, здачу об’єктів будівництва до свят. Роботи зі спорудження пальових фундаментів велися з грубими відступами від проєкту. Траплялися випадки, коли у фундамент закопували будівельне сміття (це було дешевше, ніж везти на міське звалище).

Другим чинником, який занапастив будинки, на думку Ігоря Шевченка, стало легковажне ставлення до будинкових комунікацій. Вода у підвалах та інші протікання зробили свою справу. Підмоклий ґрунт під масою будівель почав просто з’їжджати вниз по крутому глиняному схилу балки…

На фото: будинки Шамишиної балки сьогодні… 

Пам’ять

Анатолій Петрович Романенко був одним із провідних архітекторів міста, створив низку знакових об’єктів, був наставником для молодших колег. Дуже скромний у повсякденному житті, він вирізнявся активною громадянською позицією. В інституті працював до кінця своїх днів і пішов із життя раптово, вранці, збираючись на роботу.

На заставці – єдина фотографія Анатолія Романенка, яка є у нас. Її випадково знайшов відомий у місті краєзнавець і журналіст Віктор Куленко. У 2017 чи 2018 році він фотографував стенди навчальних закладів, виставлені в парку до Дня міста. Переглядаючи зроблені знімки, він побачив цю фотографію. Вона була підписана. А ось чий це був стенд…

При підготовці публікації використано: 

– інформацію сторінки краєзнавця Дмитра Кубанова у фейсбуку;
– фотографії з фотоальбомів: «Город пламенный зорь Днепродзержинск» (1976 рік) та «Дніпродзержинськ» (1981 рік).

Галина Денисова 

Також читайте: Талановитий хореограф, який прославив український народний танець, був родом із Кам’янського