Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: старі двори

Столик біля під’їзду – символ минулих часів.

Ще кілька десятків років тому подібні столи були майже всюди. Свого роду клуби. За ними збиралися літні чоловіки, грали в доміно, шахи або шашки, обговорювали останні новини міста та світу. Іноді ці столики ставив ЖЕК, але частіше їх споруджували самі мешканці.

На фотографії із заставки – початок 1970-х років, чоловічий клуб нашого двору – будинку №49 на вулиці Сировця (сьогодні – проспект Тараса Шевченка). Стіл стояв біля першого під’їзду і мав власну історію.

Раніше у чоловіків була бесідка
Дві однакові дерев’яні бесідки (біля першого і четвертого під’їздів) з’явилися в нашому дворі на початку 1960-х років. Чоловіки дуже швидко оцінили їхню зручність і доклали вмілих рук до благоустрою. Просмолили дах, протягли до бесідки електрику, засклили просвіт між нижньою огорожею та дахом. Прилаштували двері. Вийшов симпатичний будиночок, в якому можна було проводити час за настільними іграми та спілкуванням у будь-яку погоду. Світло там горіло до пізнього вечора. На ніч бесідки замикали на висячі замки.

Ці чоловічі клуби дуже не подобалися жінкам. Адже чоловіки проводили там увесь вільний час, випадаючи із життя родини. Незабаром жінки почали називати бесідки «гадюшниками». І одного разу вночі бесідки згоріли. Спершу одна, потім друга. Хто їх підпалив, так і не дошукалися. Шкода, що фотографій не збереглося.

Стіл у дворі споруджували «на віки»
Чоловіки почухали в потилицях і вирішили не відновлювати бесідки. Спробували організувати свої посиденьки за маленьким столиком, поставленим ЖЕКом. Але там було тісно. Тоді й взялися за спорудження цього столу, що на фотографії. До справи підійшли ґрунтовно.

Більшість сусідів працювала тоді на металургійному заводі. Були і сталевари, і зварювальники. Причому спадкові. Адже до нашого будинку в середині 1930-х років переселяли мешканців Нижньої колонії.

На заводі були «виписані» (тобто замовлені) залізні куточки, дошки та обрізки рейок. Каркас столу зварили з куточків, рейки стали ніжками, їх глибоко вкопали у землю. Стіл вийшов надійним, хоч танцюй на ньому. Навколо спорудили дерев’яні лави, і місця вистачило всім. Весь цей «ансамбль» пофарбували зеленою фарбою. А зверху на стільницю ще й великий шматок пластику пригвинтили, щоб краще ковзали кісточки доміно. Потрібні інструменти були практично у всіх. Їх зберігали в сарайчиках (видно на задньому плані) та в коморах у підвалі будинку.

Фотографія, на мою думку, зберегла процес «оновлення» столу. Поруч стоїть сухе дерево з обрізаними гілками. Незабаром наші умільці протягнуть туди провід і повісять лампу. Майже як у незабутній бесідці.

Про правила чоловічого клубу
За цим столом категорично заборонялося лаятись матом. Можливо, тому що в ті роки у дворі було багато дітлахів. Діти бігали навколо столу, підбігали до татусів, іноді сиділи у них на колінах.
А ще тут ніколи не грали у карти. Табу, і все. Натомість грали в доміно, шашки, шахи та нарди. Той, хто програв, виходив з-за столу і робив присідання. Вже не пам’ятаю, скільки разів. За виконанням правил клубу суворо стежив Олександр Новіков із квартири №4. Порушників він суворо відлучав від столу. На фотографії із заставки дідусь Новіков – перший праворуч, обернувся до фотографа. Раніше саме у нього зберігався ключ від бесідки. Він скликав народ для наведення у ній порядку, для фарбування стін та оновлення смоли на даху. Потім саме він стежив за станом столу, командував щорічним фарбуванням, протирав стіл та лавки перед тим, як сусіди почнуть повертатися додому зі зміни та зберуться для гри і спілкування.

А на цій фотографії дідусь Новіков відпрацьовує свій програш у доміно

Вже давно немає у живих чоловіків, зображених на фотографіях. З кожним роком дедалі менше людей збиралися постукати в доміно. Поступово традиція посиденьок у дворі припинилася. Нема й самого столу. 2015 року його таки розламали діячі, які вічно нишпорять дворами у пошуках металевих предметів. Стіл розкурочили вночі, по-злодійськи.

А у що грали погожими вечорами у ваших дворах? Що запам’яталося? Розкажіть у коментарях.

Галина Денисова

Читайте також: Історія однієї будівлі в Кам’янському: школа, Будинок піонерів, офісний центр