Легенди карного розшуку Кам’янського/Дніпродзержинська: про піратські банди на Дніпрі і не тільки

Сьогодні, 15 квітня, професійне свято відзначають працівники карного розшуку, з чим їх щиро вітаємо. У такі дні прийнято згадувати та вшановувати ветеранів. Ось і ми вирішили підняти один матеріал, присвячений співробітнику карного розшуку, який після визволення нашого міста від фашистської окупації ловив злодіїв, розбійників та навіть піратів.

Про свого батька, майора міліції Олексія Яковича Лиманського, мені розповів читач «Нашого Репортера» Віктор Лиманський. Це було давно, ще у старій редакції. Але розповідь надто цікава, щоб бути загубленою у газетних підшивках…

Історія із сейфом, або «Ведмежатник» на службі правосуддя
– Батько служив у міліції ще до війни, з 1933 року. 25 жовтня 1943 року він повернувся до міста разом із передовими частинами Червоної Армії, що переправлялися через Дніпро. Він тоді був командиром кулеметного взводу. До 13 години було взято міську управу, біржу праці, банк, поліцію. У будівлі поліції (вона не збереглася, а знаходилася на розі проспектів Свободи (Леніна) і Гімназичного (Пеліна) виявили замкнений сейф. Чіпати його боялися, раптом замінований. Батько, як досвідчений працівник міліції, знайшов уцілілого в окупації «ведмежатника», який і відкрив сейф. Усередині були списки особового складу поліції та курсантів поліцейської школи. На підставі цих документів було засуджено містян, які працювали в роки окупації в поліції. А у приміщенні біржі праці (знаходилася у будівлі швейної фабрики ім. Чубаря на вул. Спортивній) виявили списки людей, вивезених на роботи до Німеччини.

Сухопутні банди та пірати на Дніпрі
Відразу після звільнення міста батькові виділили квартиру – пів будинку поряд з 1-м відділенням міліції, на вулиці Короленківській (сьогодні – Історична), де він працював. Там пройшло моє дитинство. Батько тоді щодня чистив пістолета, утримував його у повній бойовій готовності. Викликати могли будь-коли. На руках у людей була велика кількість зброї. У місті орудували зухвалі банди. Вони грабували містян, дитячі будинки та дитячі садки, магазини. Тягли все: продукти, одяг, постільні речі, викрадали корів.

Лютували не тільки на суші. На Дніпрі була банда, яка грабувала вантажні та пасажирські кораблі, що плили повз Кам’янське. Справжні пірати! Схованки у розбійників були в навколишніх балках та на островах.

Одним із найкримінальніших районів вважалося селище Романкове. У будинках приватної забудови, льохах та сараях ховали і зброю, і награбоване.

У повоєнні роки найпопулярнішим теплим одягом були ватники – стьобані куртки з парусини або щільної бавовняної тканини, часто перешиті з військового обмундирування та підбиті ватою. Батько теж носив ватник. Пам’ятаю, як одного разу він повернувся після чергової операції у Романковому. Брали банду, озброєну кулеметом. Батька злегка зачепило по дотичній – поранення не отримав, врятувала товста куртка, з якої стирчала вата.

Зигзаги долі
У 1952 році батько звільнився з міліції за станом здоров’я. На той час він мав звання майора міліції та посаду начальника першого відділення міліції. Коли мої батьки вийшли на пенсію, купили будиночок у селищі Романкове – подалі від заводських димів. А їхніми сусідами виявилися ті самі люди, яких він після війни ловив за розбої та пограбування. Помер батько у 1982 році у віці 73 років.

На заставці – старший лейтенант міліції Олексій Лиманський. Знімок зроблено 3 листопада 1943 року у дворі 1-го відділення міліції міста Дніпродзержинська, що був розташований на перехресті вулиць Спортивної та Короленківської (Історичної). Сьогодні ця будівля занедбана та руйнується.

Галина Денисова

Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: старі двори