Вулиця Бурхана в Кам’янському – пам’ять про лікаря та поета

Одразу за залізничним мостом проспект Т. Шевченка розділяється на проспект В. Стуса та вулицю Бурхана. Коли наприкінці 1950-х ця вулиця тільки з’явилася на мапі міста, її назвали ім’ям завойовника Сибіру Єрмака. А в 2003 році перейменували. Не всі молоді кам’янчани скажуть, на честь кого назвали вулицю, а старше покоління з вдячністю згадає лікаря-стоматолога та поета, який писав про рідний край.

Валентин Бурхан
Валентин Мусійович Бурхан народився 24 лютого 1937 р. у с. Романкове. Батько не брав участі у його житті. Хлопчика виховували мама, дідусь та бабуся.

Валентин Бурхан із мамою (фото з фондів музею гімназії № 27)

Закінчивши школу, Валентин вступив до Львівського медичного інституту на стоматологічний факультет. Після інституту повернувся до Дніпродзержинська. Тут жив та працював. Пройшов шлях від лікаря-стоматолога до головного стоматолога-ортопеда міського Управління охорони здоров’я, багато років очолював першу стоматологічну поліклініку. Був відзначений званнями відмінника охорони здоров’я, орденом «Знак пошани». У 2001 р. йому було надано титул «Почесний громадянин» міста Дніпродзержинська.

Фото 2001 р. з архівів колишньої стоматологічної поліклініки № 1

А ще Валентин Бурхан писав вірші: про Наддніпрянщину, про маму, про рідне місто, про війну, що відгриміла, і, звичайно, про кохання. Перша книга віршів «Тривожна юність моя» вийшла 1972 року. Потім були збірки «Рясноцвіт любові» (1980), «Квіти мужності» (1988), «Кохання окличний знак» (1992), «Доброспів», «Жага» (1997), «Материзна», «Місто долі моєї» (2001), «Осіння брость» (2003). Всі ці книги є у читальній залі центральної міської бібліотеки.

Він був членом Національної спілки письменників України, ходив на засідання міського літературного об’єднання імені Коваленка, був частим гостем літературної студії «Факел» при ДК металургів. В. М. Бурхан написав слова гімну Дніпродзержинська. Музику написав Ю. Кутєпов, на той час – головний диригент Дніпропетровського музично-драматичного театру імені Т. Шевченка.

У червні 2003 року В. Бурхан вирушив на симпозіум до Парижа. Це була його перша далека закордонна подорож, і він мріяв побувати в соборі Паризької Богоматері. 29 липня Валентин Мусійович увійшов до знаменитого собору, сфотографувався біля статуї Жанни д’Арк, несподівано знепритомнів і помер. Йому було 66 років. Похований у нашому місті.

В соборі Нотр-Дам, біля статуї Жанни д’Арк (з архівів колишньої стоматологічної поліклініки № 1)

Яким його запам’ятали
Колеги згадують Валентина Мусійовича як грамотного, відповідального фахівця, талановитого у всьому, за що б не взявся, життєрадісну та різнобічно освічену людину.

Про свого колишнього начальника мені розповідала Людмила Федорівна Коробко, яка працювала разом із В. Бурханом заступником головного лікаря з медчастини:

‒ Спілкувався він лише українською мовою. Завжди виглядав респектабельно та стильно – у білій сорочці з краваткою. Ми називали його «шеф». Був легким у спілкуванні, вмів жартом розрядити напружену ситуацію. Але якщо казали, що «шеф комусь задав кіптяви», то це справді було по заслугах. Валентин Мусійович цікавився життям кожного свого працівника, знав імена всіх дітей та як діти навчаються. Уважно обирав кадри для поліклініки – багато часу приділяв навчанню інтернів, проводив для них семінари, посвяти у лікарі… Коли ми відзначали свята, Валентин Мусійович був душею компанії, йому подобалося піднімати настрій людям. Він чудово співав українські пісні. Улюбленими були «Два кольори», «Реве та стогне Дніпр широкий». Хороший був керівник та чудова людина.

Колектив стоматологічної поліклініки № 1, 2002 рік. Улюблений шеф у першому ряду в центрі (в окулярах)

Про пам’ять
В музеї гімназії № 27 (Романкове) є цілий стенд, присвячений В. М. Бурхану. Частина фотографій до цієї статті – з його експозиції. Сподіваємося якось розповісти про цей музей докладніше.

Фрагмент експозиції музею гімназії № 27

В стоматологічній поліклініці №1 (вона знаходилася на проспекті Т. Шевченка, 3) дуже зворушливо зберігали пам’ять про свого керівника. Силами колективу було оформлено меморіальний куточок. У 2017 році, до 80-річного ювілею В. Бурхана, біля входу до поліклініки було встановлено меморіальну дошку.

Після закриття поліклініки колектив стоматологів розкидали по інших медичних закладах міста. Тому меморіальний куточок, присвячений В. Бурхану, було передано медичному коледжу. У 2021 році з фасаду будівлі зникла і меморіальна дошка. Її зняли під час ремонту та так і не повернули назад. Сподіваємося, що міська влада в курсі проблеми і її буде вирішено.

Дуже хочеться, щоб меморіальна дошка повернулася на своє місце. Будинки можуть міняти своє призначення, але не можна забирати у міста пам’ять.

Декілька рядків від поета Валентина Бурхана:

Серед осінніх тихих тіней,
Що огорнули далечінь,
Зробилось невагомим тіло,
Як у найвищу мить прозрінь.
Нараз так легко-легко стало,
Здійнявся б в небо й полетів…
Ба, як людині треба мало,
Коли в душі лунає спів…
***
В твоїх очах вирують скреслі ріки,
Сонця висіюють безмежжям пломінким,
Яснить веселка понад світом гомінким,
Розквітнувши в очах твоїх навіки.
В твоїх очах – буяння весен ранніх,
В твоїх очах – моя любов остання.

Галина Денисова

Читайте також: Історія однієї будівлі в Кам’янському: школа, Будинок піонерів, офісний центр