Звичайний будинок у центрі Кам’янського, а скільки можна розповісти (молочний, пончикова…)

Кілька днів тому у фейсбуці, в групі «СВІТЛІНІ ДНІПРОДИМУ», було опубліковано фотографію – будинок № 13 на вулиці Сировця (сьогодні – проспект Тараса Шевченка). У групі активно коментували знімок. Пригадали і перукарню праворуч (вона працює й досі), і пончикову, і молочний магазин. Давайте і ми згадаємо молодість цього будинку і нашу юність заразом.

Цей будинок звели в 1960-ті роки, вже після виходу урядової постанови, яка заборонила «надмірності» в архітектурі. Тому він так відрізняється від сусідніх будинків, виконаних за індивідуальними проектами, прикрашеними ліпниною, лоджіями та нестандартними балконами. Натомість будинок № 13 часто фарбували у симпатичний яскраво-блакитний колір.

В якому році зроблено знімок
Хоча ніде не вказано дату знімку, ті, хто жив в СРСР, не помиляться. Над проїжджою частиною висить ілюмінація – цифра 60 в оточенні різнокольорових лампочок. Такі з’являлися у центрі міста лише до ювілейних дат жовтневої революції. Отже, 1977 рік.

Молочний магазин – пончикова – аптека
І значить, ліворуч ще працює молочний магазин самообслуговування. Мабуть, один із перших у місті. Тут уздовж стін стояли холодильні шафи з дверцятами, що ковзали. Не треба було нахилятися за товаром – тільки дверцята відсунути. Металевий поручень відгороджував вузький прохід уздовж шаф. Покупці заходили в нього праворуч від входу і рухалися проти годинникової стрілки до касира, що сидів ліворуч від вхідних дверей. У цей магазин ми ходили з бабусею двічі на тиждень, доки батьки були на роботі. Бабуся не довіряла магазинам, де торгували молочними продуктами на розлив і на вагу, підозрювала продавців у шахрайстві. А фабричну фасовану молочну продукцію можна було купити лише тут.

Одного дня у цьому магазині нам зустрівся дивний чоловік. Середнього віку, виглядав пристойно, в руках – великий дерматиновий портфель. Він роздивлявся холодильні полиці, а на обличчі була люта злість. Як у Кощія Безсмертного. Повернувшись до моєї бабусі, він спитав: «У вас що, завжди так?». Бабуся відповіла, що завжди. «Та вас усіх вішати треба!» – прошипів чоловік і вискочив на вулицю. На моє запитання, хто це був, бабуся відповіла: «Відряджений».

Через кілька років новий просторий молочний магазин відкрили біля перехрестя вулиць Сировця та Спортивної, а старий переобладнали на небачену раніше дивину – пончикову. Тут смажили та продавали гарячі пончики, посипані цукровою пудрою. Народ у групі «СВІТЛІНІ ДНІПРОДИМУ» пригадав, що 2 пончики важили 100 грамів. Пончикова пропрацювала до початку 1990-х, поступово перетворюючись на звичайний продуктовий магазин. Пам’ятаю, восени 1991 року я купувала там пельмені.

У 1990-х помешкання пережило ще одне перетворення. Цього разу – на аптеку. Аптека там і зараз.

Перукарня «Ноктюрн»
З правого боку будинку № 13 була перукарня. В теплу пору року вхідні двері були завжди відчинені. І звідти напливав сильний запах дешевого радянського одеколону і дзижчання машинок для стрижки. У групі «СВІТЛИНІ ДНІПРОДИМУ» згадали, що стрижка «Молодіжна» у 1970-ті роки тут коштувала 60 копійок. А мені пригадалася марлева штора на вхідних дверях перукарні. У її нижні кути було зав’язано два камені, щоб не злітала від протягу.

Квітковий магазин
Спочатку всі квартири на першому поверсі між пончиковою та перукарнею були житловими. На магазин і кафе вони перетворилися у 1990-ті роки. В 1997 році тут відкрився квітковий магазин із небаченим до цього в нашому місті асортиментом імпортних екзотичних рослин у горщиках. Гузманії, азалії, ціанеї, антуріуми, безліч різновидів кактусів, які раніше можна було придбати тільки за великим блатом через клуб кактусистів… Щоправда, і коштувала ця пишність неабияк. Я заходила туди час від часу помилуватися недоступною для мене красою. Пізніше у нашому місті відкрилися інші магазини з такими ж кімнатними культурами. Сьогодні ними вже нікого не здивувати. Але той магазин у будинку № 13 був першим.

А чим запам’ятався цей будинок у центрі Кам’янського вам?

А ось цей будинок в наші дні…

Галина Денисова

Читайте також: Відомий у минулому магазин «Дари ланів»: не така вже й давня історія. Хто пам’ятає?